«ЧЕРЕЗ ЛІНІЮ»: ДІАЛОГ ЕРНСТА ЮНҐЕРА ТА МАРТІНА ГАЙДЕҐҐЕРА ПРО ЄВРОПЕЙСЬКИЙ НІГІЛІЗМ

У статті відтворено дискусію видатних німецьких філософів Ернста Юнґера (1895–1998) та Мартіна Гайдеґґера (1889–1976) про європейський нігілізм, його сучасну фазу та можливі шляхи його подолання («переходу через лінію»), а також показано зв’язок їхнього діалогу з консервативно-революційними ідеями Е. Юнґера. Розкрито сутність нігілізму та його місце в метафізичній динаміці модерну згідно з філософським баченням мислителів.

Ключові слова: нігілізм, метафізика, консервативна революція, лінія, повернення богів, Робітник, воля до влади, техніка, модерн.

Оскільки першим західноєвропейським філософом, що діагностував «смерть бога» та передбачив розростання пустелі нігілізму метафізичними теренами Європи, був Фрідріх Ніцше, стисле окреслення його концептуального внеску є необхідною преамбулою для розуміння підстав діалогу видатних співвітчизників мислителя Ернста Юнґера та Мартіна Гайдеґґера щодо сутності європейського нігілізму. Адже, навіть якби в роздумах Е. Юнґера й М. Гайдеґґера не було постійних референцій до текстів Ф. Ніцше, обидва німецькі філософи уславились як теоретики широкого ідеократичного руху «консервативна революція», становлення якої припало на 20–30-ті роки міжвоєнної Німеччини й котра, на думку одного з її засновників Томаса Манна, є нічим іншим, як політичною проекцією ніцшеанства як єдності «консерватизму» й «революції» («синтезу просвітництва та віри, свободи й оков, духу та плоті, «Бога» та “світу”» [5, с. 75].

Цей діалог, що досі не вивчався у вітчизняній історії філософії, антропології та соціальній філософії, є об’єктом даного дослідження, а предметом – зв’язок його змісту з основним філософсько-політичним смислом консервативно-революційного проекту Е. Юнґера, що, в свою чергу, нечасто потрапляло у фокус уваги іноземних дослідників його спадщини. Мета статті – висвітлити специфіку осмислення сутності нігілізму та нігілістичної динаміки модерну Е. Юнґером й М. Гайдеґґером та показати трансформацію їхніх поглядів у ранній та пізній періоди творчості. З числа релевантних зарубіжних розвідок варто згадати такі праці: статті «Юнґер, Гайдеґґер та нігілізм» та «Листування Юнґера з Гайдеґґером» лідера французьких нових правих Алена де Бенуа, «Розвиток Гайдеґґерового тлумачення Ніцше» та «Онтологічний естетизм: Гайдеґґер, Юнґер та націонал-соціалізм» Майкла Зіммермана, «Вказівка Буття – рефлексії над Гайдеґґеровим захопленням Ернстом Юнґером» Вінсента Блока, «Нігілізм: Гайдеґґер / Юнґер / Аристотель» Томаса Шихана (Sheehan), «Лінії – Ніцше – Юнґер – Гайдеґґер» Штефана Гюнцеля, дисертацію «Питання про техніку. Критика епохи у Ернста Юнґера й Мартіна Гайдеґґера» російського дослідника творчості Е. Юнґера Олександра Михайловського.

Попри те, що мислителем, чиї ідеї стали темою досліджуваної дискусії, є Е. Юнґер, роль відправного пункту для вивчення заявленої проблематики відіграватимуть концепти з філософського вокабуляра М. Гайдеґґера, що зацікавився концептуальними розробками Е. Юнґера в ході пошуку відповіді на питання про долю західної метафізики. Саме М. Гайдеґґеру, вагома частка міркувань якого перебуває у фарватері думки Ф. Ніцше, належить заслуга обґрунтування фундаментальної значущості ідей цього філософа, систематизація та рубрикація ключових сюжетів його творчості, а також критичне переосмислення його метафізичного проекту. Для цієї розвідки найважливіші такі праці М. Гайдеґґера, у яких він аналізує філософські погляди Ф. Ніцше: «Ніцше», у 2-ох томах (1936–1939 рр.; 1939–1946 рр.), «Європейський нігілізм. П’ять головних рубрик у думці Ніцше» (1940 р.), а також стаття «Слова Ніцше Бог мертвий» (1943 р.).

Так, принципова позиція М. Гайдеґґера полягає у тому, що, попри абсолютну точність спостережень Ф. Ніцше, самому мислителеві так і не вдалося подолати метафізику. Нагадаю, що М. Гайдеґґер зводив філософування Ф. Ніцше до «метафізики безумовної суб’єктивності волі до влади», а отже суб’єктивності, «безумовної як суб’єктивність тіла, тобто потягів та афектів» [10, c. 147] та, услід за самим Ф. Ніцше, до «перевернутого платонізму», можливості якого уже вичерпано. Водночас мало кому з вітчизняних та іноземних читачів відомо, що тим філософом, творчість якого вважалася М. Гайдеґґером найповнішим виразом західноєвропейської метафізики, був Е. Юнґер, зокрема його центральне філософсько-політичне есе «Робітник. Панування та гештальт», написане у 1932 р. «Робітник» Е. Юнґера, як та «шинель», «з якої якщо не вийшов, то, в усякому випадку, фасон якої старанно вивчив Гайдеґґер» [12], і був оцінений ним як «єдині спрямовані на завершення Нового часу […] розгортки останньої західноєвропейської метафізики, метафізики Ніцше» [Цит. за: 8, c. 203]. Розгляду Юнґерового «Робітника» його колега присвятив цілий зимовий семестр 1939–1940 рр. під час свого викладання у Фрайбурзькому університеті. Таким чином, практично всі рефлексії М. Гайдеґґера з приводу ніцшеанської метафізики можна з повним правом переадресувати Е. Юнґеру.

І навпаки: в дослідницькій літературі стало загальним місцем вказувати на той факт, що М. Гайдеґґер розглядав спадщину Ф. Ніцше крізь призму Юнґерової філософії. Доказом останнього є те, що Гайдеґґерова кваліфікація філософії Ф. Ніцше була такою однозначною не завжди. Так, у своїй першій «ніцшеанській» лекції «Воля до влади як мистецтво» (1936–1937), він відводить Ф. Ніцше діаметрально протилежну роль успішного борця із нігілізмом, що повертається до витоків грецької філософії. Подаючи мислителя в іпостасі «філософа-художника», який «довірив подолання нігілізму естетично оновленому міфу про Діоніса» [9, c. 107], М. Гайдеґґер вбачає в цьому ході свідчення пошуку в мистецтві тієї інтегруючої сили, яка дорівнює релігії та здатна «протидіяти розколам модерну» [9, с. 107]. Відповідно, поетові відводиться задача ресакралізації, тобто повернення священного, що «відкривається мислителю» [9, c. 107], у світ, тому М. Гайдеґґер підкреслює метафізичний зміст позірно «естетичних» міркувань Ф. Ніцше [9, c. 106].

Таке тлумачення думки філософа зазнає кардинальних змін тоді, коли М. Гайдеґґер знайомиться з творчістю Е. Юнґера: у 1930 р. мислитель читає Юнґерове есе «Тотальна мобілізація», а два роки пізніше – «Робітник. Панування та гештальт» (час ознайомлення збігається з роками публікації цих творів). Як наслідок, з 1938 р. філософ бере на озброєння другу, відмінну інтерпретацію думки Ф. Ніцше та викликає здивування послідовних та уважних читачів практичним ототожненням ніцшеанської Надлюдини з юнґеріанським Робітником [21].

Для розуміння суті переміни варто зупинитися на головних характеристиках Робітника та його місці в консервативно-революційному проекті Е. Юнґера. «Велике» філософсько-політичне есе «Робітник. Панування та гештальт» є підсумком циклу статей, опублікованих протягом 1923–1933 рр., які відображали фронтовий досвід культового на той час солдата першої світової війни Е. Юнґера і в яких він уславився насамперед як ідеолог програми «нового націоналізму». «Робітник» – це назва нового людського типу, який, на думку Е. Юнґера, замінює, точніше, буквально витісняє в планетарному масштабі таке породження Просвітництва та Французької революції, як ліберальний індивід. Своїм іменем він завдячує принципу роботи як способу й стилю життя [15, c. 151], що руйнує межу між працею та відпочинком.

Наголошуючи на незвідності типу Робітника ані до стану в старому сенсі слова, ані до класу пролетаріату як соціально-економічної категорії [15, c. 140], Е. Юнґер демонструє спадкоємність цього типу з його концептуальним попередником Воїном [17] та феноменом фронтового братства як джерела уявлення про нову аристократію [15, c. 147], виразником потреб якої і має стати Робітник, забувши про своє анархістське коріння й поняття, засвоєні в школі марксистської думки. За справедливою оцінкою Юліуса Еволи, «робота, робітник та робітнича держава в юнґерівському розумінні не є категоріями четвертого стану, але зливаються з цінностями героїчного, активістського та в певному сенсі також воєнно-аскетичного типу» [13, c. 168]. Іншими словами, Робітник Е. Юнґера – не просто наступник Воїна, він і є воїн, або кшатрій у типології традиціоналістичної кастової доктрини.

Метафізичні риси Робітника, відповідно, постають повною інверсією цінностей бюргерського світу. Так, Робітник втілює принципи єдності свободи й необхідності, панування та підкорення, відкритості до небезпеки і стихійного та відзначається новим ставленням до болю й смерті (немає тих, хто пав, є ті, хто вибули [15, c. 178]). Водночас знеособлений характер типу, що протиставляється буржуазній сентиментальності, варто відрізняти від принципу колективізму, оскільки ліберальний індивід для Е. Юнґера – це просто «маса» з маленької літери [17]. Той соціальний формат, в межах якого існує Робітник, філософ вважає протоорденським та називає його «органічною конструкцією» – черговим парадоксальним терміном, який не просто виражає ностальгію за спільнотою (Gemeinschaft vs. Gesellschaft), а відображає вже знайоме прагнення повторно об’єднати автономні предметні царини модерну та ще раз зачаклувати світ, в якому помер бог [Див.: 19, с. 5; 193].

Таким чином, замість «горизонтальної» діалектики індивіда та маси, Е. Юнґер вводить «вертикальний» вимір метафізичного гештальту Робітника, який, згідно з ключовою формулою Е. Юнґера, мобілізує світ засобами техніки [15, c. 235] й прямим «відбитком» якого є новий тип людини. На цьому етапі паралелізм з ніцшеанською фігурою Надлюдини як «переможця бога та ніщо» [3] стає очевидним. Так, Робітник свідомо вступає в альянс з найбільш революційною та деструктивною силою – технікою [17], чия «переможна хода», окрім воєнних згарищ, «залишає за собою широкий слід зі зруйнованих символів» [15, c. 249]. Іншими словами, техніка є тим активно-нігілістичним фактором, що забезпечує практичне здійснення «переоцінки усіх цінностей»: «підштовхуючи те, що падає», вона прискорює появу нового світового ладу. Саме тому Е. Юнґер зазначав: «Анархія тут – пробний камінь того, що неможливо зруйнувати, що в захваті випробовує себе посеред знищення, – вона подібна до сум’яття сповнених снами ночей, із яких дух з новими силами сходитьдо нових порядків» [15, с. 118–119].

Власне, метафізичний сюжет Надлюдини, яка перемагає і бога (старий дискредитований лад), і ніщо (нігілізм), яке запанувало після його знищення [3], можна вважати засадничим філософсько-політичним смислом революційного консерватизму, й насамперед версії Е. Юнґера, у творчості якого досягла найбільшої виразності концептуалізація різних моделей нового людського типу в залежності від того, у якій метафізичній фазі переоцінки усіх цінностей на даний момент часу перебуває консервативна революція. Всього у філософській та літературній спадщині мислителя знаходимо чотири основні інкарнації консервативно-революційного суб’єкта: Воїн, Робітник, Waldgänger (буквально, лісовий біженець) та Анарх [17]. Перші дві моделі є довоєнними фігурами активно-нігілістичного фронту, тоді як дві останні є відповідями на виклики ніщо – дифузного нігілізму повоєнного суспільства, метафізичний зміст якого Е. Юнґер розшифрував у такий спосіб: «Звідси ми робимо висновок, що ми перебуваємо в останній і причому надзвичайно визначальній фазі нігілізму, яку знаменує те, що нові порядки вже просунулися далеко вперед, а відповідні цим порядкам цінності ще не стали видимі» [14, c. 526].

Водночас збентежений і зачарований змальованою у «Робітнику» картиною планетарного індустріально-технологічного ландшафту, М. Гайдеґґер також покладав надії на Робітника й націонал-соціалізм як історичний вияв революційного консерватизму, вбачаючи у цьому шанс на ефективну протидію нігілізму, хоча й приписував Робітнику обійдене мовчанням з боку Е. Юнґера «постпромислове» «розуміння буття» (Seinsverständis) [21]. Після того, як пов’язані з націонал-соціалізмом сподівання на епохальні зрушення не справдилися, розчарований М. Гайдеґґер остаточно приєднався до переконання про безперспективність метафізики волі до влади, в якій він розпізнав усього-на-всього «волю до волі». А позаяк «питання про авторитет, панування та легітимацію складає – окрім метафізики гештальту – основну філософську лінію «Робітника», яку одразу же безпомилково виділив Мартін Гайдеґґер» [7, c. 275], не викликає здивування його висновок про те, що філософський проект Е. Юнґера є кульмінацією західноєвропейської метафізики в усіх її вадах.

Однак безпосередній діалог Е. Юнґера з М. Гайдеґґером відбувся тільки після їх особистого знайомства у 1948 р., яке продовжилося у форматі листування у зв’язку з планами співпраці з часописом “Pallas”, редактором якого мав стати Армін Молер – особистий секретар Е. Юнґера (з 1949 по 1953 рр.), німецько-швейцарський історик та автор першого фундаментального дослідження феномену революційного консерватизму «Консервативна революція в Німеччині: 1918–1932» (1950 р.). Ці плани так і не вдалося реалізувати, проте невдовзі Е. Юнґер спільно з Мірчою Еліаде заснували та почали видавати інший часопис “Antaios”. Листування Е. Юнґера з М. Гайдеґґером тривало до самої смерті останнього в 1976 р. і було видано в Німеччині у 2008 р. (також доступне у французькому перекладі) [1].

Поштовхом і предметом для дискусії стала праця Е. Юнґера «Через лінію» 1950 р., в якій він вперше спеціально замислився над історією поняття й сутністю європейського нігілізму, а також шляхами його подолання з тих природних міркувань, що «вільна людина з одного тільки відчуття самозбереження зобов’язана подумати про те, як їй поводити себе у світі, в якому нігілізм не тільки став панівним, але й, що гірше, перетворився на нормальний стан» [16, c. 42]. Відгуком на цей твір, написаний філософом для ювілейної збірки М. Гайдеґґера, є текст останнього «Про “Лінію”», у свою чергу, надрукований ним через п’ять років у ювілейному виданні до 60-річчя Е. Юнґера й пізніше виданий в доповненому вигляді як книжка «До питання про буття». В примітках до російського перекладу роботи «Через лінію», опублікованої в збірці «Доля нігілізму», Гульнара Хайдарова зазначає, що «Замітки на полях» М. Гайдеґґера, які стали доступні читачам в 2004 р. у 90-му томі повного видання творів мислителя, містять такий напис філософа на титульній сторінці праці Е. Юнґера: «написано з урахуванням мого твору «Слова Ніцше “Бог мертвий”» у «Лісових стежках» – було відіслано Юнґеру видавцем Клостерманом» [16, с. 7].

Також багатократно відзначалася спільність тематики «лісу» та «лісових шляхів» (а також «техніки», «повернення» та «нігілізму») у творчості представників «таємної Німеччини» у повоєнній ФРН [6, c. 125]. У листі М. Гайдеґґеру «25 червня 1949 року, Юнґер написав неперевершені рядки: “З плином останніх років, мені стало ясно, що мовчання – це наймогутніша зброя, якщо вона приховує за собою те, що гідне замовчування”» [1].

Е. Юнґер, як і варто було сподіватись, розпочинає свій аналіз нігілізму з висновків Ф. Ніцше, й підставою підвищеного інтересу до міркувань філософа як першого завершеного нігіліста Європи, що пережив цей нігілізм в собі, є те, що в цьому самовизначенні Ф. Ніцше «виражений оптимізм, якого немає у пізніх дослідників. Тут нігілізм вважається не кінцем, а фазою загального духовного процесу, й цю фазу можна подолати та пережити не тільки культура в її історичному розвитку, а й індивід у своєму особистому існуванні…» [16, c. 10] Цей оптимізм також властивий другому великому діагносту нігілізму, а саме Федору Достоєвському, який вважав нігілізм проміжною фазою, зцілимою стражданням, і символічною маніфестацією того перетворення, що відбувається з мільйонами людей, у нього постає доля Раскольникова.

Антитезою до оптимізму, за однозначною оцінкою Е. Юнґера, є аж ніяк не песимізм (тут він віддає належне Освальдові Шпенґлеру), а декадентський настрій, пов’язаний насамперед з психологічним пресингом на індивіда «у череві сучасного Левіафана» [6, c. 118]. Звідси першочерговим завданням есе стає окреслення шляхів нейтралізації диктату «нового світового ладу». Коротко нагадавши телеологію переоцінки усіх цінностей (сумнів та песимізм; активний нігілізм; створення нових цінностей), а також те, що нігілізм може вважатися ознакою як сили, так і слабкості, Е. Юнґер проводить демаркацію між нігілізмом та спорідненими, але не тотожними йому феноменами (хаос та анархія; хвороба (декаданс), зло).

Визначивши анархію як першого ворога нігілізму, Е. Юнґер артикулює знакову для свого філософування після «повороту» тезу: «…насправді нігілізм може гармонійно співіснувати з дисциплінованим світом, і навіть більше того, для того, щоб виявити свою активність в повному масштабі, він не може без нього обійтися» [16, c. 23]. Хвороба та здоров’я також рівною мірою сумісні з нігілізмом з огляду на можливості пасивного й активного ставлення до ніщо, так само як добро і зло; нігілістичні акції, за спостереженнями Е. Юнґера, нерідко живляться добрими намірами й філантропією. Атрибутами нігілізму Е. Юнґер натомість називає редукціонізм, пріоритет абстрактних чисел та поширення ерзац-релігій, представлених науками, ідеологіями, сектами або партіями.

Задавшись запитанням, що відрізняє повоєнний 1918 р. від повоєнного 1945 р., Е. Юнґер відповідає, що в другому випадку людство впритул підійшло до «критичної лінії» чи «нульового меридіану», після перетину якого можна говорити про появу нових цінностей. Однак, поки цього переходу через лінію не сталося, Е. Юнґер замислюється над стратегіями індивідуального опору Левіафану, який чинить насильство над суб’єктом ззовні та зсередини. По-друге, специфікою ситуації післявоєнного 1945 р. є те, що «у комфорті Левіафан став ще страшнішим» [16, c. 50], більше того, за Юнґеровим зауваженням, нині його непереможність ілюзорна, однак саме у цьому її сила. Тому Е. Юнґер не покладає особливих сподівань навіть на бунт нечисленних еліт проти Левіафана, подібний їх повстанням проти демосу. Й хоча антибюрократичні сили могли би розраховувати на мало не одностайну підтримку населення, на думку Е. Юнґера, цей наступ все одно нічого б не змінив. З цих міркувань, як вже було зазначено, єдиним ефективним методом протистояння є індивідуальний виклик, кинутий Левіафану та ніщо.

Звідси з’являється наступне підставове запитання, що мотивує міркування Е. Юнґера, а саме: «Чи можлива ще свобода, нехай і в обмеженому вигляді?» [16, c. 55]. Давши на нього ствердну відповідь, філософ визначає й особливий простір, що уможливлює цей індивідуальний виклик, – це вже відоме середовище стихійного як першооснова людської екзистенції. Тими «оазами» в «пустелі», навколо яких «розлючено блукає» Левіафан, для Е. Юнґера постають люди, що не бояться смерті, але яких боїться влада, з чим він також пов’язує поширену підозру до метафізичних вчень, які й роблять людей безстрашними; ерос, який живе в любові, а також у дружбі і що «добре знають тирани й намагаються розчинити людське у загальному й публічному – це усуває непідконтрольне та екстраординарне» [16, c. 58]; й, нарешті, мистецтво, що є найгіршим ворогом тиранів, щедрих на похвали духовним рабам. З цими інстанціями звільнення та опору, за визначенням Е. Юнґера, споріднені позиції мислителя й поета, а також критична сила особистості.

Суть відгуку М. Гайдеґґера на есе Е. Юнґера закладена вже в самій назві його твору. Німецька назва Гайдеґґерової праці ідентична Юнґеровій (“Über die Linie”), з одною невеликою відмінністю, яка змінює все: взявши в лапки юнґеріанське “die Linie”, філософ одразу дав знати, що в своїй роботі “Über die Linie”” він має намір міркувати над самим поняттям лінії, тобто над коректністю самої постановки запитання в таких термінах («Про “Лінію”») [20]. Відомо, що для «пізнього» М. Гайдеґґера мова є тим осередком, у якому коріниться метафізика, і за умови філософського запитування у старих метафізичних категоріях не може навіть йтися ні про яке подолання метафізики або її обґрунтування на нових засадах. Тому, підкресливши взаємодоповнюваність цих підходів, М. Гайдеґґер водночас відкидає пошук правильного визначення нігілізму, тобто встановлення його концептуальних меж, як передчасний з огляду на те, що місцем, у якому зосереджено весь нігілізм, і є сама ця «лінія». Точніше, вона визначається й обмежується простором, через який проходить, й фіксованість на образі кордону, який потрібно перетнути, більше за будь-що інше унеможливлює його перетин [Див.: 11].

Коротко аргументацію М. Гайдеґґера можна підсумувати так. По-перше, філософ звинувачує Е. Юнґера в користуванні мовою метафізики, одним із проявів якого є його топографічна метафорика і внаслідок якого ідея переходу через нульовий меридіан й стає тією перешкодою, котра не дозволяє потрапити у дім Буття. По-друге, зауважує, що саме в забутті Буття і полягає сутність нігілізму, а не в якомусь стані, тимчасовому або постійному. По-третє, наголошує на тому, що ніщо є однією із можливостей Dasein, тому людина й постає «зоною лінії», яку потрібно перетнути; якщо ж меридіан проходить «перед» нею, пошук “trans lineam” стає безнадійною справою. Поділяючи позицію Е. Юнґера щодо того, що нігілізм не є злом як таким, М. Гайдеґґер показує, що сутність нігілізму не «нігілістична», і саме в зануренні туди міститься шанс на спасіння через відкритість Буттю в алетейї (істині). А для цього, по-четверте, необхідно уникати мислення в термінах фігур та цінностей, котрим грішить Е. Юнґер услід за своїм вчителем Ф. Ніцше, ставлячи Буття в залежність від суб’єкта, який посів місце бога та намагається вирішувати, що є «цінним», а що – ні [Див.: 2].

Цікаво, що хоча філософи ставилися один до одного зі щирою прихильністю (в очах Е. Юнґера авторитет його друга й наставника був особливо високим), М. Гайдеґґер не вважав Е. Юнґера «мислителем» (“Denker”), а радше спостерігачем («він був “Erkenner”, людиною, що «пізнає», більш схильною до відкриття «нових бачень», аніж до досягнення “нових істин”») [1], тоді як Е. Юнґер виразив побажання, щоб М. Гайдеґґер ніколи й не проводив семінари по його «Робітнику» й «Тотальній мобілізації» з огляду на те, що фаховому філософу зовсім не обов’язково мати таке ясне політичне мислення, як у нього, що й підтвердилося помилковою вірою М. Гайдеґґера в те, що наближається щось нове [18, c. 55].

Підведімо підсумки. Таким чином, діалог двох культових мислителів ХХ ст. Е. Юнґера та М. Гайдеґґера про європейський нігілізм, розпочавшись задовго до їх персонального знайомства, є зразком глибокого та продуктивного обміну думками в історії сучасної філософії, що мав конкретний концептуальний результат. Попри розбіжності в оцінках, ідейна еволюція Е. Юнґера й М. Гайдеґґера відбувалася у паралельних траєкторіях. Е. Юнґер, усвідомивши, що нігілізм здатен співіснувати з новим ладом, переглянув початкову ставку на титанічні сили техніки (гештальт Робітника символізує Прометея) та виніс на порядок денний міфологему «повернення богів». М. Гайдеґґер, скоригувавши ранні децизіоністичні сюжетиу своїй творчості, зосередився на пошуку шляхів у дім Буття й, знову-таки, поверненні священного.

Відмінність полягає у незмінному революційному оптимізмі Е. Юнґера, який, визнавши, що його метафора змії, яка вже перетнула головою лінію і чиє тіло ось-ось пройде услід, є прийняттям бажаного за дійсне, все рівно відмовлявся думати про саму «лінію», а тільки те, що розпочнеться «після» переходу через неї (мотив кордону повторюється в праці Е. Юнґера «Біля стіни часу» 1959 р.), не полишав надій на техніку як втілення модерну та радо цитував слова Фрідріха Гельдерліна про реальність дружби людей і «посланців богів» – титанів [Див. примітки до: 2]. Таку відмінність вдало підсумовує класифікація Рольфа Петера Зіферлє, згідно з якою М. Гайдеґґер завжди був переконаним представником консервативної критики техніки та модернізму (ключова праця «Питання про техніку» 1953 р.) разом з братом Ернста Фрідріхом Ґеоргом Юнґером, автором твору «Досконалість техніки» 1946 р., тоді як Е. Юнґер належав до когорти захисників героїко-реалістичного прийняття техніки «як долі, яку необхідно осилити», відкинувши ілюзію про те, що її можна поставити на службу розуму [4, с. 269]. Деталізація концептуального взаємовпливу Е. Юнґера й М. Гайдеґґера, вивчення розбіжностей в тлумаченні понять німецькими філософами та порівняння їх ідей з іншими напрямками парадигмального осмислення модерну й нігілізму окреслює можливий горизонт подальшого дослідження цієї проблематики.

  1. Бенуа, А. де. Листування Юнґера з Гайдеґґером / А. де Бенуа. – Режим доступу : http://politosophia.org/page/lystuvannia-yungera-z-haideggerom.html. – Назва з екрана.

  2. Бенуа, А. де. Юнгер, Хайдеггер и нигилизм / А. де Бенуа. – Режим доступу : http://konservatizm.org/konservatizm/konservatizm/170212172250.xhtml. – Назва з екрана.

  3. Дугин А. Г. Логика вечности. Возможна ли общая теория консерватизма / А. Г. Дугин // Политический журналъ. – 2008. – № 12 (189). – Режим доступу : http://www.politjournal.ru/index.php?action=StoreFront&issue=223. – Назва з екрана.

  4. Зиферле Р. П. Исторические этапы критики техники / Р. П. Зиферле // Философия техники в ФРГ. – М. : Прогресс, 1989. – С. 257–272.

  5. Манн Т. Русская антология / Т. Манн // Аристократия духа. Сборник очерков, статей и эссе / Т. Манн. – М. : Культурная революция, 2009. – С. 69–80.

  6. Михайловский А. В. «Внутренняя эмиграция» немецких консерваторов / А. В. Михайловский// Космополис. – 2005. – № 3 (13). – С. 117–130.

  7. Михайловский А. В. Консервативная революция: апология господства // Концепт «Революция» в современном политическом дискурсе ; под ред. Л. Е. Бляхера, Б. В. Межуева, А. В. Павлова / А. В. Михайловский. – СПб. : Алетейя, 2008. – C. 264–283.

  8. Михайловский А. В. Рецензия на книгу : Шпенглер О. Пруссачество и социализм / А. В. Михайловский. М.: Праксис, 2002 // Космополис.– 2003. – № 1 (3). – С. 197203.

  9. Хабермас Ю. Философский дискурс о модерне / Ю. Хабермас. – М. : Издательство «Весь Мир», 2003. – 416 с.

  10. Хайдеггер М. Европейский нигилизм / М. Хайдеггер // Время и бытие : Статьи и выступления. М. : Республика, 1993. – С. 63–177.

  11. Хайдеггер М. О «Линии» / М. Хайдеггер // Судьба нигилизма : Через линию ; О линии ; Государство в голове, неистовство сердца; Метафизический характер модерна / Юнгер, Э. ; Хайдеггер, М. ; Кампер, Д. и др. – СПб. : СпбГУ, 2006. С. 65120.

  12. Чанцев А. Прозрачные слова / А. Чанцев // Новый мир. – 2008. – № 4. – Режим доступу : http://magazines.russ.ru/novyi_mi/2008/4/cha17.html. – Назва з екрана.

  13. Эвола Ю. «Рабочий» в творчестве Эрнста Юнгера/ Ю. Эвола. – СПб.: Наука, 2005. – 192 с.

  14. Юнгер Э. О боли / Э. Юнгер. // Рабочий. Господство и гештальт; Тотальная мобилизация; О боли. – СПб.: Наука, 2000. – С. 471–527.

  15. Юнгер Э.Рабочий. Господство и гештальт / Э. Юнгер // Юнгер Э. Рабочий. Господство и гештальт; Тотальная мобилизация; О боли. – СПб. : Наука, 2000. – С. 55–440.

  16. Юнгер Э. Через линию / Э. Юнгер // Судьба нигилизма : Через линию ; О линии ; Государство в голове, неистовство сердца ; Метафизический характер модерна / Юнгер, Э. ; Хайдеггер, М. ; Кампер, Д. и др. – СПб. : СпбГУ, 2006. С. 764.

  17. De Benoist A. Soldier, Worker, Rebel, Anarch : An Introduction to Ernst Jünger / А. de Benoist // TheOccidentalQuarterly.2008. Vol.8. 3. – Режим доступу : http://www.theoccidentalquarterly.com/archives/vol8no3/TOQv8n3Benoist.pdf.Назвазекрана.

  18. Hevier J. The Details of Time : Conversations with Ernst Jünger / J. Hevier. – New York : Marsilio. – 119 p.

  19. Kiesel H. Wissenschaftliche Diagnose und dichterische Visiоn der Moderne. Max Weber und Ernst Jünger / H. Kiesel. Heidelberg : Manutius Verlag, 1994. – 222 S.

  20. Sheehan T. Nihilism : Heidegger / Jünger / Aristotle / T. Sheehan // Phenomenology : Japanese and American Perspectives. – Dordrecht, the Netherlands : Kluwer Academic Publishers, 1998. – Режим доступу : http://www.stanford.edu/dept/relstud/faculty/sheehan/pdf/98-NIHIL.pdf. Назва з екрана.
  21. Zimmerman E. M. The Development of Heidegger’s Nietzsche-Interpretation/ M. E. Zimmerman // Heidegger-Jahrbuch. – 2005.– Vol. II.– Режим доступу : http://www.colorado.edu/ArtsSciences/CHA/profiles/zimmpdf/The%20Development%20of%20Heidegger.pdf. – Назва з екрана.

O. Semenyaka

OVER THE LINE”: THE DIALOGUE BETWEEN ERNST JÜNGER AND MARTIN HEIDEGGER ON EUROPEAN NIHILISM

The article reproduces the discussion between the prominent German philosophers Ernst Jünger (1895–1998) and Martin Heidegger (1889–1976) on European nihilism, its contemporary phase and possible ways of overcoming it (“passing the line”), as well as shows the link between their dialogue and the conservative-revolutionary ideas of E. Jünger. Research also reveals the essence of nihilism and its place in the metaphysical dynamics of modernity according to philosophical visions of thinkers.

Keywords: nihilism, metaphysics, Conservative Revolution, line, return of gods, Worker, will to power, technology, modernity.

Leave a Reply