На початку зі словами привітання виступив координатор Українського традиціоналістичного клубу, письменник, політолог Андрій Волошин ( на фото п`ятий справа ), що головував на конференції.  Після короткої  але змістовної промови він надав слово гістю з Франції пану Франку Абеду.

Франк Абед (на фото третій зправа) відомий дослідник та пропагандист французької монархії. Крім того він активний громадський діяч і ідеолог сучасного роялізму. «Роялізм проти мондіалізму« : так була сформульована тема його доповіді. В ній він розкрив основні закулісні сили, що стоять за глобалізаційними процесами, розповів про катастрофічні наслідки республіканського панування для Франції та Європи. На думку мсьє Абеда лише реставрація традиційної монархічної форми правління здатна кинути повноцінний виклик руйнівним процесам.

Джон Хауелз (на фото третій зправа), дослідник та громадський  діяч з Уельсу, Великобрітанія. «Засади ідеології« : такою була тема його доповіді. Він висунув тези присвячені важливості збереження національної ідентичності народів Європи  та попередив про негативні наслідки екстремістського іміджу для представників правого табору.

Доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональний досліджень ім. Л. Кураса  Національної академії наук України, Павло Гай-Нижник зачитав доповідь : «Позиції та завдання сучасного українського консерватизму«. Він підкреслив глибинний зв’язок монархізму та консерватизму і закликав представників правиці до єднання і активності .

Доктор історичних наук, ідеолог «Соціал-Національної Асамблеї«  та ГО «Патріот України« Олег Однороженко проголосив промову присвячену позитивному досвіду традиційних монархічних держав в справі формування національної еліти та перспективам формування еліти в майбутній націократичній Україні. Під час доповідей на питання пан Однороженко підкреслив монархічний характер першого гетьманату (Гетьманщини), який всупереч республікансько–демократичним інсинуаціям був типовою елекційною монархією.

Потім було зроблено коротку перерву після якої  роботу конференції було продовжено.

Руслан Коцюбинський (на фото зліва), лідер громадської кампанії «Марш патріотів«, що прибув на конференцію з Житомира, виступив з вітальною промовою від соратників з Житомирщини. Він підкреслив важливість  монархічного та традиціоналістичного досвіду в справі виховання майбутніх поколінь українців.

Наступною була доповідь Едуарда Юрченко, тобто моя. В ній я коротко сформулював основні шляхи встановлення монархії в Україні .  Коротко представлену в ній програму відродження традиційного ладу можна сформулювати як «5 років на реанімацію -25 років на реставрацію». Найближчим часом зявиться відповідна стаття.

Гість з Росії, кандидат історичних наук, викладач Воронезського університету,  голова дискусійного клубу «Future Today« Володимир Кірєєв (на фото зправа) проголосив доповідь присвячену зв’язку ідеї «соборності«  з монархією та її значенням для традиційного суспільства в його православній версії.

Кандидат політичних наук, експерт аналітичної групи «Рубікон« Петро Вознюк  окреслив перспективи української монархії в геополітичній сфері. На його думку повернення династичного принципу в європейську геополітику відкриває нові перспективи для України, зокрема завдячуючи такому механізму як особиста унія.

Олена Семеняка, один з провідних активістів УТК, присвятила свою доповідь взаємозв’язку монархізму та консервативної революції. Незважаючи на молодий вік пані Олена, аспірант Національного університету «Києво-Могилянська академія« є одним з найперспективніших авторів традиціоналістського спрямування в сучасній Україні  та, мабуть, єдиним спеціалістом з проблематики консервативною революції в академічній науці .

 Правозахисник, громадський діяч та дослідник традиціоналістської філософії Ігор Гаркавенко (на фото посередині) проголосив промову в якій проаналізував онтологічні та екзистинційні коріння монархії.  Він продемонстрував  високий рівень володіння метафізичною проблематикою в контексті Сакральної Традиції.

Дослідниця правової проблематики Анастасія Жилкова доповіла на тему: «Перспективи встановлення монархічної форми правління в Україні: історичний та правовий аспект». В свооїй змістовній доповіді вонва подивилась на монархічну ідею під несподіваним кутом сучасного правознавства.

Дмитро Баришев (на фото злів ), молодий дослідник  та активіст ГО «Ніхто крім нас« (що об’єднує ветеранів силових структур та співчуваючу їм молодь) виступив з ґрунтовною промовою  в якій зосередився на шляхах монархічної реставрації в сучасну добу. Цікаво, що Дмитро  вдало поєднав в своїй доповіді метафізичну та практичну проблематику.

Марія Хілевич (на фото зправа), представник керівництва Всенародного фронту порятунку України, керівник Програми «Освіта для дорослих» Всеукраїнського громадського об’єднання “Всеукраїнське об”єднання ветеранів”, виступила з промовою в якій високо оцінила перспективи монархічної форми правління і зокрема зупинилась на питаннях економічної безпеки держави та нації.

Наприкінці офіційної частини  з завершальним словом виступили Андрій Волошин та Едуард Юрченко. Ми підкреслили важливість того, що віднині можна впевнено констатувати, що монархічна ідея повернулась в правий український дискурс і наступним кроком повинно бути її всебічне поширення та інтеграція патріотичного середовища  навколо природних консервативно-патріотичних правих ідей. Окремо було висловлено подяку українському кінорежисеру, голові продюсер-центру «Культура«  пану Юрію Омельчуку, за прямої та активної підтримки якого відбувся захід.
Потім учасники конференції перейшли до банкетної зали де було розпочато неофіційну частину.

Спілкування російських та українських науковців консервативного спрямування в дружній обстановці. (зліва Петро Вознюк та Павло Гай-Нижник, зправа Володимир Кірєєв )

Олена Семеняка та Ксенія Переяслова (активістка традиціоналістичного руху, що прибула на конференцію з Хмельницького )

Проголошується черговий тост

Спілкування різних поколінь консервативно-патріотичного табору

історик Валентин Гайдай

Дослідниця економічних концепцій консервативного та націоналістичного спрямування Ірина Черниш

Олена Семеняка , один з провідних активістів УТК.

(зліва направо )Історик Антон Бондаренко , співзасновник  УТК ; Ірина Черниш; активіст УТК  Сергій Поліщук.

Вечірка відбувається в потрібному форматі…..

В програмі будуть виступи, дискусія та неофіційна частина.

Список доповідачів:

• Франк Абед (Франція, Париж),
• Джон Хауеллз (Великобританія, Уельс),
• Володимир Кірєєв (Росія, Воронеж), кандидат історичних наук,
• Павло Гай-Нижник (Україна, Київ), доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса Національної академії наук України,
• Олег Однороженко (Україна, Київ), доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського Національної академії наук України,
• Петро Вознюк (Україна, Київ), кандидат політичних наук, доцент Міжрегіональної академії управління персоналом,
• Едуард Юрченко (Україна, Київ), викладач кафедри філософії та педагогіки Національного транспортного університету,
• Юрій Омельчук (Україна, Київ), кінорежисер,
• Леонід Чупрій (Україна, Київ), докторант Національної академії державного управління при Президентові України,
• Олена Семеняка (Україна, Київ), аспірантка кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Модератор: Андрій Волошин.

Місце проведення: м. Київ, Будинок Кіно (синій зал), Саксаганського 6 (недалеко від метро Палац Спорту та Олімпійського стадіону)

Початок конференції в 12:00  Тел. для довідок: +38-097-399-50-44, +38-093-402-28-30.

Коли я слухав промову Боудена «Марксизм та Франкфурстська школа», я знав, що я натрапив на справжнього, динамічного інтелектуала, на відміну від системних найманих писак, дилетантів і шарлатанів так званих навчальних інституцій. Виклад був бездоганним, без «емів» і «ерів», малапропізмів та неточностей.

Після того, як я старанно переслухав декілька разів щільний та інтенсивний інтелектуальний потік лекції Джонатана і докладно занотував її, я вирішив написати на електронну пошту великій людині та висловити їй своє захоплення її роботою. Пізніше того самого дня він відповів, попросивши мою адресу, щоб відправити мені копію своєї книжки “Апокаліпсис ТВ,” – уявний діалог між традиційним християнином та язичником про кризу нашого часу.

Глибоко натхненний його працею, я вирішив звернутися до місцевого відділення однієї реакційної партії, з якою він був пов’язаний протягом цього періоду. Незабаром після надходження книжки мене дуже порадувало повідомлення про те, що Джонатан читав лекцію поруч з моїм рідним містом. Таємний спосіб, яким ми зустрілися в автомобільному парку супермаркету, що функціонував як пункт перенаправлення, розбурхав мою і без того вже збуджену уяву, я відчував себе, неначе підліток, який іде на металічний концерт в перший раз.

В істинно ніцшеанському сенсі, звірячий, гарячий голос Боудена, прояв чистої волі до влади, заповнив пустку благоговійної тиші в пабі. Його критика нинішнього режиму була проникливою, їдко дотепною та смішною.

Після того, як його пристрасна доповідь закінчилась і натовп розійшовся, я скористався нагодою поспілкуватися з людиною, якою я захоплювався ще до того, як зустрів особисто. Ми говорили про негативні наслідки, які справляють мейнстримні так звані церкви на європейську етнічну ідентичність та скаржились на те, що нині немає особистостей на зразок Кодряну, які могли б змінити цей теологічний курс. Очевидно вражений питаннями, які я підняв, Джонатан відкрився і довірив мені свої побоювання з приводу партії, яку він щойно просував. Вона була занадто м’якою, популістською і переймалась мертвою вагою масового руху. Культурна війна мала для нього абсолютно першорядне значення та йшла попереду реальної політики. Потрібно сформулювати повну альтернативу нинішньому режиму, щоб дати людям бачення іншого майбуття.

Я також розповів йому про те, як під час мого навчання в університеті я відчував себе нікчемним через свою європейську спадщину в зв’язку з викладанням історії у формі літанії про віктимізацію білими кольорових. Джонатан посміхнувся жалюгідній слабкості засвоєння  таких уявлень.

Потім він дав мені свій мобільний телефон та запрошення, яким мала розпочатися моя кар’єра в британській Нові правій. Мене попросили підійти на зустріч наступного тижня в Лондоні, на якій він мав продовжити вищезгадану розмову, яка так вразила мене.

Це було дуже зручно, оскільки на тих вихідних я мав провести декілька днів з лондонською пані, з якою я зустрічався. Таким чином, після звичайної канителі телефонного дзвінка і зборів на пункті перенаправлення я прибув на моє перше засідання Нової правої. На жаль, я зміг почути тільки першу лекцію, оскільки у мене викликали відчуття провини повідомлення
моєї дівчини, яка питала, як довго я збираюся там залишатися й безжально інформувала мене про те, як вона хоче відвідати одне місце в місті, перш ніж воно закриється.

Я здався.

Джонатан був внизу в барі під час перерви перед наступним виступом, і я пояснив йому ситуацію, вибачившись за те, що пропущу його промову, промову, яку я безумовно прагнув почути. Він подивився на мене презирливо за безсиле дозволяння жінці залякувати себе в електронці й керувати мною таким чином.

Але Джонатан не був людиною з кам’яним серцем. Прощаючись із ним і тиснучи йому руку наприкінці вечірки у саду, я побачив справжню доброту в його очах і в його усмішці. Всього за кілька тижнів до його смерті я розмовляв з ним під час перерви на засіданні нових правих у Лондоні. Його голос був м’якшим і весь образ ніжнішим. Він уважно слухав мою лайку та погодився із моїм висловом “естетика це все”.

Я б сказав, найвеличнішим й наймаскуліннішим аспектом Джонатанової психіки був його непохитний, агресивний революційний консерватизм. Відповідаючи на питання про Голокост, він ні визнав, ні заперечив дискурс жертви. В жодному разі не обороняючись, він відповів щось на кшталт “ми це вже проїхали”. Цим самим Боуден давав знати, що він відкидає всю гуманістичну етичну систему і не дозволить відхилити обговорення в русло дебатів про антиідентитарний тотем, в якості якого може функціонувати Голокост.

Банальність та тривіальність були нижче Джонатанової гідності, він би не провадив попусту “світську бесіду”. Дар мови для нього був призначений для того, що виходить за межі нудної рутини. Він був безсоромний, непримиренний елітист і мав безліч причин, щоб вважати себе об’єктивно кращим за стада звірів Homo Americanus, які проходили повз місце, в якому він виступав із промовами. За його словами, чим неегалітарніше суспільство, тим краще.

Коли я вперше дізнався про смерть Джонатана, я мало не розплакався, але зупинився, коли уявив його своєрідний, ревучий регіт над таким виявом безпорадності. Чи хотів би він, щоб ми скорбіли й плакали за ним? Я б сказав, найдоречнішою даниною було б застосувати на практиці пораду, що ігнорується популістськими реакціонерами. Культурна війна – ось суть боротьби.

Я хотів би закінчити цей панегірик у той самим спосіб, яким Джонатан так часто завершував свої виступи.

І ось я дарую вам Джонатана Боудена, Ніцшеанську Електростанцію. Велике спасибі!

                                                                                                                                                                                                              Джон Хауеллз

Альманах “DRUVIS” – одне з найбільш якісних і презентативних видань традиціоналістського напрямку в Східній Європі. Серед тем, які висвітлюються на його сторінках: походження індоєвропейців, балто-слов’янська модель світу, язичницька спадщина, регіон Великого Князівства Литовського, Європейська Імперія і багато іншого. У своєму виступі Олексій Дзермант докладно розповість про генезис і особливості білоруського традиціоналізму, основних ідеологічних принципах проекту “Цитадель”, перспективи білорусько-української геополітичного союзу як основи нової Європи.

Місце проведення: Культ Ра (Київ, Володимирська 4)

Тема: “Археофутуризм. Традиціоналізм. Консервативна Революція”

Доповідачі: Андрій Волошин, Едуард Юрченко, Олена Семеняка, Святослав Вишинський, Володимир Кірєєв (Росія) та інші.

Засідання відбудеться за адресою: І корпус НаУКМА (Національного університету “Києво-Могилянська академія”), ауд. 217

(Присвячений 125-річчю з дня народження Рене Генона)

  11 листопада 2011 года,  Донецьк, Україна

11.30 – реєстрація (хол 3 поверху 12 корпусу ДонНТУ)

12.00-15.30 – робота  по секціям

Секція 1. СВІТОГЛЯДНІ І СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ ТРАДИЦИОНАЛИЗМУ (12.302)

1. Білокобильський О. В. ТРАДИЦІЇ В ДОБУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА ІДЕНТИЧНІСТЬ
2. Вишинський С. Д.  ІНТЕГРАЛЬНИЙ ТРАДИЦІОНАЛІЗМ І ПРОБЛЕМА САМОКРИТИКИ МОДЕРНУ
3. Даренский В. Ю. НЕОТРАДИЦИОНАЛИЗМ  ПРОТИВ  НЕОВАРВАРСТВА
4. Додонов Р. А. КРИТИКА МОДЕРНА РЕНЕ ГЕНОНОМ И ЕГО ВКЛАД В РЕАБИЛИТАЦИЮ ТРАДИЦИОННОГО ОБЩЕСТВА
5. Зосимова А. С. РЕНЕ ГЕНОН – ИССЛЕДОВАТЕЛЬ И АПОЛОГЕТ ТРАДИЦИИ
6. 6.       Ищенко А. Н. ГЕНОН В КОНТЕКСТЕ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОГО ХАОСА И ПЕРСПЕКТИВЫ УПОРЯДОЧЕНИЯ ПОСТСЕКУЛЯРНОЙ МЕНТАЛЬНОСТИ
7. Козик Ю. А. «КРИЗИС СОВРЕМЕННОГО МИРА» РЕНЕ ГЕНОНА : КРИТИЧЕСКОЕ ПРОЧТЕНИЕ
8. Левченко Є. В. ВПЛИВ РЕЛІГІЙНОГО ФУНДАМЕНТАЛІЗМУ НА САМОВИЗНАЧЕННЯ ЛЮДИНИ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
9. Лихачев В. А. МИРЧА ЭЛИАДЕ И ЕГО ВРЕМЯ
10. Мошовський Т. М. ТРАДИЦІЯ ЯК АРГУМЕНТАЦІЯ

14.00 – кофе-брейк

1. Муза Д. Е. К. Н. ЛЕОНТЬЕВ И Р. ГЕНОН: ДВА ВЗГЛЯДА НА АРХИТЕКТОНИКУ, ПРОЦЕСС И ЦЕЛЬ ИСТОРИИ
2. Носачев П. Г. ТРАДИЦИОНАЛИЗМ И РЕЛИГИОВЕДЧЕСКИЕ ИССЛЕДОВАНИЯ
3. Папаяни И. В. МАРКЕРЫ КРИЗИСА ТРАДИЦИОННОЙ РЕЛИГИОЗНОЙ ИДЕНТИЧНОСТИ В ФИЛЬМЕ БРЮНО ДЮМОНА «ХЕДЕВЕИХ»
4. Пасько З. О. СУБ’ЄКТИВІЗМ ТРАДИЦІЇ І ОБ’ЄКТИВНІСТЬ ДОСВІДУ
5. Ревяков И. С. ГЕРМЕНЕВТИКА И ТРАДИЦИЯ: АСПЕКТЫ СООТНОШЕНИЯ
6. Ревяков И. С., Коновалов А. Г. МИФ И ТРАДИЦИЯ: ОТ А. Ф. ЛОСЕВА К М. ХАЙДЕГГЕРУ
7. Семеняка О. О. ІНТЕГРАЛЬНИЙ ТРАДИЦІОНАЛІЗМ ЯК «ЛІКВІДАЦІЯ» МОДЕРНУ ЗАСОБАМИ РЕВОЛЮЦІЙНОГО КОНСЕРВАТИЗМУ
8. Ткаченко О. А. КОНСЕРВАТИЗМ ЯК СПОСІБ ПОВЕРНЕННЯ ТРАДИЦІЙНОГО ВЕКТОРУ ДУХОВНОСТІ В СУСПІЛЬНЕ ЖИТТЯ
9. Щедрин А. Т. ТРАДИЦИОНАЛИЗМ РЕНЕ ГЕНОНА КАК МИРОВОЗЗРЕНЧЕСКАЯ ПАРАДИГМА АКТУАЛЬНОГО МИФОТВОРЧЕСТВА
10. Юрченко Е. А. ПЕРСПЕКТИВА РЕСТАВРАЦІЇ ТРАДИЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В ПОСТІНДУСТРІАЛЬНУ ДОБУ

Секция 2. ТРАДИЦИОННЫЕ ФОРМЫ – СПОСОБЫ СУЩЕСТВОВАНИЯ    ТРАДИЦИИ В МИРЕ (12.301)

1. Армен А. С. НЕКОТОРЫЕ ПОЛОЖЕНИЯ ТЕОРЕТИЧЕСКОГО ФЕМИНИЗМА КАК КРИТИКА ТРАДИЦИОННОГО ИНСТИТУТА СЕМЬИ
2. Бардинова А. И. ПРОБЛЕМА ПРАВИЛЬНОЙ ИНТЕРПРЕТАЦИИ ТРАДИЦИОНАЛИЗМА Р. ГЕНОНА
3. Березин-Киселёв А. М. ВОЗМОЖНОСТЬ ТРАДИЦИОННОЙ РЕАЛИЗАЦИИ ЧЕЛОВЕКА В ДЕСАКРАЛИЗОВАННОМ МИРЕ ЭПОХИ ПОСТМОДЕРНА
4. Бойчук С. С. МУДРОСТЬ СПАРТЫ ИЛИ ЗНАНИЕ И МУЖЕСТВО ТРАДИЦИОННОГО ОБЩЕСТВА
5. Влас К. І. КАТОЛИЦЬКИЙ ТРАДИЦІОНАЛІЗМ VS КАТОЛИЦЬКА ТРАДИЦІЯ: ПРОБЛЕМА СТАТУСУ БРАТСТВА СВ. ПІЯ Х
6. Волошин А. В. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ РЕНЕ ГЕНОНА: ВІД ОКУЛЬТИЗМУ ДО ІСЛАМУ
7. Гераськов С. В. ЯПОНСКОЕ ОБЩЕСТВО В УСЛОВИЯХ ГЛОБАЛИЗАЦИИ : ОТ ТРАДИЦИИ К…
8. Даренська В. М.КАТЕГОРІАЛЬНІ  ВИЗНАЧЕННЯ  ТРАДИЦІЙНОГО  НАРОДНОГО МИСТЕЦТВА   

14.00 – кофе-брейк

1. Золотаренко О. С.  ЯК МОЖНА БУТИ ЯЗИЧНИКОМ, ПРИ ЗАПЕРЕЧЕННІ ПРАКТИКИ НЕОЯЗИЧНИЦТВА: ФЕНОМЕН АЛЕНА ДЕ БЕНУА
2. Ішмакова В. О. ЗНАЧЕННЯ МІФУ ТА РИТУАЛУ У ТРАДИЦІЙНОМУ ТЕАТРІ
3. Каплан И. В. ЛИТУРГИЧЕСКИЙ КОНСЕРВАТИЗМ – СПЕЦИФИЧЕСКАЯ ЧЕРТА СИРИЙСКОГО ХРИСТИАНСТВА
4. Кацалуха Т. В. ТРАНСФОРМАЦИЯ ТОМИСТСКОЙ ТРАДИЦИИ НА ПРИМЕРЕ НЕОТОМИЗМА
5. Коломиец О. Т. ДЕСАКРАЛИЗАЦИЯ ВОСТОЧНЫХ ТРАДИЦИЙ В ЗАПАДНОЙ КУЛЬТУРЕ (НА ПРИМЕРЕ ЙОГИ)
6. Крестенко М. В. МИРОВОЗЗРЕНЧЕСКАЯ ПОЗИЦИЯ СУБЪЕКТА В ПАРАДИГМЕ ТРАДИЦИОНАЛИЗМА
7. Мельничук Ю. С. ОБРЯД ВИГНАННЯ ЗЛИХ ДУХІВ У ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКОВНІЙ ТРАДИЦІЇ
8. Некрасова Г. О. ТРАДИЦІОНАЛІЗМ ТА ТРАДИЦІЙНЕ МИСТЕЦТВО В ЕСТЕТИЧНІЙ КОНЦЕПЦІЇ АНАНДИ КУМАРАСВАМІ
9. Ткаченко А. Ю. РАСА И ТРАДИЦИЯ В ФИЛОСОФИИ Ю. ЭВОЛЫ
10. Халиков Р. Х. ОБРАЗ ЖАКА КАЗОТТА КАК ПРЕДТЕЧИ ТРАДИЦИОНАЛИЗМА
11. Шарафаненко О. С. СПЕЦИФІКА РОЗУМІННЯ МОНОТЕЇЗМУ В ТРАДИЦІЙНОМУ ІСЛАМІ
12. 15.30 – подведение итогов работы круглого стола (12.302) 

Тема: “Мірча Еліаде як історик релігій та активіст «Залізної Гвардії» Корнеліу Кодряну: маловідомі сторінки життя та творчості мислителя“

З доповідями виступлять:

Андрій Волошин “Мірча Еліаде в порівнянні з іншими традиціоналістами ХХ століття”

Едуард Юрченко “Мірча Еліаде як філософ та релігієзнавець: методологічний аналіз”

Олена Семеняка “”Забутий фашизм” Мірчі Еліаде та його вічне повернення”

Антон Бондаренко “Дослідження індоєвропейської магічної символіки та основи традиціоналістичного світогляду в роботах Мірчі Еліаде”

Засідання відбудеться за адресою: І корпус НаУКМА (Національного університету “Києво-Могилянська академія”), ауд. 323

 Передумови Консервативної Революції – 2011

 Хоча концептуальні витоки революційного консерватизму можна знайти уже у Гердера та Фіхте [1], у творчості яких помітні яскраві антимодерністські настрої, точкою відліку, яка позначила становлення руху з подачі його перших та найважливіших ідеологів, здебільшого вважаються 20-ті роки повоєнної Німеччини або рік виходу у світ першого тому «Сутінок Європи» Освальда Шпенглера (1918). Тобто каталізатором оформлення революційного консерватизму як цілісної ідеології постає перша світова війна [9], зокрема фактор програшу Німеччини, комплекс «удару ножем в спину» маршала Пауля фон Гінденбурга та прагнення отримати реванш, пов’язаний із підписанням, за найскромнішими оцінками патріотичних німців, «несправедливого» Версальського договору 1919 року (також рік виходу у світ іншої ключової консервативно-революційної праці Освальда Шпенглера «Пруссацтво та соціалізм»).

Завершення періоду, що зажив слави еталонного, тобто з яким порівнюють пізніші спроби втілення революційного консерватизму в просторі і часі, припадає на Німеччину 1932 року, після якого, як відомо, розпочалося сходження Третього Рейху і, відповідно, практичне втілення націонал-соціалізму – ідеології, найбільше спільного з якою з-посеред решти напрямів революційного консерватизму (за класифікацією Молера [8]) мала течія фьолькіш з її доктриною «ґрунту і крові» (Blut und Boden).

Отже, хрестоматійний варіант консервативної революції та реалії українського сьогодення відділяє майже 70 років. І починаючи з виходу в світ у 1950 р. якщо не першої на дану тему, то першорядної за своїм значенням монографії щойно вже згадуваного Арміна Молера «Консервативна революція в Німеччині: 1918-1932», яка ввела в академічний вжиток цей оксюморон, тим самим давши поштовх новій дослідницькій традиції, і популяризація якої, тим не менше, мала на меті цілком практичне завдання консолідації всіх антиліберальних сил ФРН після провалу та дискредитації націонал-соціалістичного проекту та пов’язаних із ним амбіцій, тобто, знову-таки, після програшу німецького блоку у другій світовій війні (сам Молер вважав себе фашистом), голосним іменем революційного консерватизму почергово удостоювалися більш ніж різнорідні явища.

А констатація хвилі консервативно-революційних настроїв, що актуалізувалися наприкінці 90-х, не кажучи про заохочення позбавитись зайвої скромності й проводити належні паралелі між історичним еталоном революційного консерватизму та подібними процесами на власних теренах (у даному випадку – Хорватії [15]) тільки посилюють спокусу зайнятись спекуляціями на цю саму тему в українському контексті. Утім, предметом розгляду буде не інтегральний націоналізм Дмитра Донцова або консерватизм В’ячеслава Липинського, а саме українське політичне сьогодення.

Зважаючи на те, що специфічною ознакою останнього є значно більша популярність революційного консерватизму в місцевих правих та праворадикальних колах, аніж академічних установах, доречно зупинитися докладніше на найзагальніших тенденціях осмислення суті німецького зразка тими, хто на словах вітає втілення його сучасного аналога на українських теренах. Й одразу можна з впевненістю заявляти, що «революційність» даного консерватизму розуміється більшістю українських правих у суто соціальній перспективі, тобто за аналогією з принципами рівності, свободи і братерства революції 1789 року, і то не завжди в якості їх доктринальної інверсії.

Оскільки метафізика й естетика протиставляються прагматиці та політичній ангажованості руху, представники якого мають регулярно заявляти про свою позицію з того чи іншого питання у публічному інформаційному просторі, консервативна революція як принципово метаполітичне явище одразу зазнає невиправданих адаптацій з боку фанатів розбудови соціальної держави. Натомість, теорія революційного консерватизму, в своїх класичних формах спираючись лише на утопічну навіть для ХХ століття програму-максимум по здійсненню безпрецедентної в історії Європи «істинної революції», що має відмінити не тільки такий непривабливий в очах революційних консерваторів її період як Просвітництво, а й навіть Реформацію із Ренесансом, вважала похідними та факультативними програми «прогресивних» (а ми могли б додати й «регресивних») соціальних зрушень теж аж ніяк не випадково.

Закономірно виникає запитання: яким чином те, що є якщо не силою, то щонайменше субстанційною властивістю революційного консерватизму як парадигми, змогло перетворитися на його слабкість і чи не маємо ми справу з принциповою підміною понять, після якої певне явище оцінюється за діаметрально протилежною шкалою цінностей?.. Зважаючи на риторичність цього запитання, водночас відмежуємось від непотрібної дискусії про місце Realpolitik в консервативній революції: не має сенсу цитувати схвальні відгуки її провідних теоретиків щодо вагомості певного алгоритму соціальних змін й наводити свідчення їхньої інтелектуальної, публіцистичної й навіть пропагандистської активності, оскільки тут враховується тільки співвідношення акцентів, у випадку революційного консерватизму – пріоритетність «істинної» (метафізичної) революції стосовно всього іншого, у тому числі соціальної інженерії, яке, однак, зовсім не відкидається як хибне. Отже, саме визнання концептуально тонкої, але фундаментальної умови формального (sic!) пріоритету «метафізики» над «практикою» є запорукою осягнення суті феномену консервативної революції, «практичної» за визначенням. Більше того, таке визнання здійснюється саме в інтересах практики: в цьому аспекті консервативна революція повністю солідарна з 11 тезою Маркса про Фоєрбаха, згідно якою завдання полягає в тому, щоб не пояснювати, а змінити світ.

Наступне слушне запитання, яке може постати у зв’язку з наведеними міркуваннями, стосується специфіки цієї «істинності»: чим відзначається консервативна революція, крім того, що вона не є «соціальною», як її французька попередниця, або марксистська версія, спрямована на радикалізацію гасел останньої? Чи можна дати їй «катафатичне», а не суто негативне визначення?

Вже Юліус Евола, пояснюючи термін «консервативна революція» у повоєнній праці «Люди та руїни», наголошував, що змістом революції є не що інше, як «повернення назад» (від лат. re-volvere), до «витоку», однак відновленню повинні підлягати тільки принципи, а не конкретні установи й інституції як їх часткові й тимчасові втілення, тобто нагадував про «метаісторичний» та «динамічний» характер Традиції, на противагу до множини її конкретних реалізацій з маленької літери [10, c. 7–10]. Очевидно, що «консервативні» принципи, які потрібно відновити, не мають часового вектора; «повернення назад», як і «відновлення», стосується тільки свідомості людей, які забули їх або живуть за зовсім іншими світоглядними настановами.

Більше того, згідно з суттєвим зауваженням такого піонера німецького революційного консерватизму, як Артур Мьоллер ван ден Брук, повинні «зберігатися» не всі цінності, а тільки ті, які «гідні збереження». Ернст Юнґер виразив ці тези думкою про те, що революція руйнує традицію як форму, але саме тому реалізує смисл традиції [13, c. 97], тобто поняття форми охоплює як соціальні інституції, так і віджилі принципи. Й саме тому консервативна революція, за вже крилатим висловом Гуго фон Гофмансталя, консервативна за змістом і революційна за формою.

Аби уникнути двозначностей і плутанини, нагадаю, що у дослідницькій літературі стало загальним місцем виокремлення так званого «консервативного» й «революційного» полюса в складі революційного консерватизму, причому поняття «революційного» й «нігілістичного» вживаються в синонімічному порядку (хоча термін «консервативний нігілізм», мабуть, звучатиме найфантастичніше з усіх запропонованих аналогів парадоксального словосполучення «консервативна революція»).

За цих умов не буде перебільшенням теза про те, що феномен революційного консерватизму є не чим іншим, як філософсько-політичною проекцією метафізичної «переоцінки усіх цінностей» Фрідріха Ніцше, поставленої на порядок денний консервативними революціонерами після практичного підтвердження його діагнозу західної цивілізації, відомого як «бог помер» й аналогом якого є сумнозвісне «розчаклування світу» Макса Вебера. Варто погодитися, що концепт «переоцінки усіх цінностей» значно точніше передає сутність консервативної революції, аніж ідея «вічного повернення» Ніцше, яку Молер вважав спільним знаменником доволі різнорідних напрямів у межах революційного консерватизму, що вказує на специфічну філософію історії революційного консерватизму, незвідну ані до лінійної, ні до циклічної концепції [Докладніше див.: 3].

Крім того, незважаючи на те, що спадщина Фрідріха Ніцше експлуатувалася представниками всіх без винятку частин політичного спектру, тільки консервативні революціонери наважились проголосити себе його прямими спадкоємцями в політико-світоглядних засадах. Перше таке зізнання належало Томасу Манну, який у 1921 році порівняв консервативну революцію, з одного боку, з «ніцшеанством» як «синтезом консерватизму й революції», а з іншого – з «російською ідеєю», виходячи з такого міркування, що ці, на перший погляд, різні явища насправді дуже схожі за своєю релігійною природою, що «має велике майбутнє» [5, c. 515]. Можна сказати, що усі консервативні революціонери так чи інакше апелювали до ідей Фрідріха Ніцше, що дає змогу констатувати іманентне теорії революційного консерватизму «ніцшеанство».

Власне, метафора «переоцінки усіх цінностей» і є тим фактором, який задіює одразу революційний і консервативний полюс: революційний корелює з необхідністю активно-нігілістичного заперечення (руйнування) статус-кво, консервативний – зі створенням нових цінностей після того, як залишки старих зруйновано. Коротко відтворю динаміку «переоцінки»: смерть бога з маленької літери («морального»), про яку пише Ніцше і яку не варто змішувати з сумнівами в існуванні бога «метафізичного» [11, c. 107], збігається зі станом панування пасивного нігілізму, ніщо з маленької літери, проти якого повстають сили Ніщо з великої, тобто активний нігілізм, але самі врешті-решт поступаються волі суб’єкта даної переоцінки.

Тобто, враховуючи те, що руйнування («штовхання того, що падає») в загальній телеології переоцінки аж ніяк не самоціль, істинною кінцевою метою революції є витворення нових цінностей, заради чого, власне, й здійснюється грандіозна деструктивна робота активного нігіліста. Таким чином, подібно до того, як руйнування є зворотним боком творення, так само і активний нігіліст є маскою творця нових цінностей, відомого як Надлюдина. Звідси смислом консервативної революції і виступає Надлюдина як переможець бога (старого ладу, старих, дискредитованих цінностей) та ніщо, яке запанувало після його смерті [2]. Інший дотепна версія авторства Луї Повеля й Жака Берж’є цього зовсім не механічного поєднання консерватизму й революції, що не вкладається в головах ліберальних критиків, звучить «Рене Генон плюс танкові дивізії». В концептуальній топіці революційного консерватизму Надлюдина з’являється під назвами «новий тип людини», «людина особливого типу» тощо й перебуває в фокусі уваги насамперед таких класиків революційного консерватизму, як Ернст Юнґер та Юліус Евола.

Відповідно, філософсько-політичною проекцією єдності руйнування й творення (або відновлення) постає єдність революційних та авторитарних цілей, які переслідує консервативна революція [7, c. 271], так само як  аналогом метафізичного збігу свободи й необхідності, волюнтаризму й фаталізму в свідомості нового людського типу є тотожність панування та підкорення. Власне, останню єдність найкраще виражає саме кантіанське поняття автономії волі; нагадаю, що автономна воля – це така воля, яка сама собі закон [4, c. 283], тобто яка водночас є суб’єктом та об’єктом власного законодавства. Відмінність полягає в тому, що у глобальній перспективі революційного консерватизму вона спрямовується аж ніяк не на досягнення «вічного миру»…

Отже, консервативна революція фактично зводиться до культивування автономії волі німецького зразка як головної передумови її реалізації за будь-яких історичних умов та обставин, в тому числі в Україні 2011 року. Саме консервативно-революційний суб’єкт, або людина нового типу, є тим магічним топосом, тим алхімічним тиглем, в якому здійснюється ресакралізація як повторне зачаклування сучасного світу повалених ідолів. Тому питання про характер «істинності» революції закономірним чином переадресовується у площину виявлення специфіки нового людського типу, що означає з’ясування передумов не стільки консервативної революції, скільки появи відповідного суб’єкта. Враховуючи сказане, не дивно, що його основна вимога має метафізичний зміст і полягає у відмові від пустопорожнього та хибного просвітницького поняття свободи, задекларованого в якості одного із програмних гасел Французької революції.

Так, консервативні революціонери «шукають не свободи, а прив’язаності (Bindung)», «хочуть зв’язати себе з необхідністю, але з вищою необхідністю, тією, що стоїть вище за всі можливі вірування та є центром усіх можливих вірувань», й «ніколи у Німеччині боротьба за свободу не була настільки запеклою і тому більш непримиренною, аніж це … прагнення до примусу (Zwang) і небажання віддатись владі недостатньо владній…» [Цит за: 6, c. 125]. Після цих слів Гуго фон Гофмансталя, озвучених у ході його лекції «Література як духовний простір нації» перед студентами Мюнхенського університету 1927 р., хоч якось асоціювати себе зі «свободою, рівністю і братерством» 1789 року або англосаксонським поняттям свободи й при цьому зізнаватись у симпатіях до революційного консерватизму – значить не розуміти його суті взагалі, того, за що і проти чого він спрямований.

Варто перелічити ті консервативні принципи, які відновлюються «істинними» революціонерами й безпосередньо випливають з німецького поняття свободи, аби скласти уявлення про комплекс настанов, якими має керуватися людина нового типу як джерело консервативно-революційних проектів – історично досить відмінних між собою, але незмінно побудованих на принципах примату трансцендентного, ідеократії, ієрархічності, авторитаризму, елітарності, антиегалітаризму, антиутилітаризму, дисципліни тощо. Характер цих засад добре пояснює центральне місце стилю та естетики в консервативній революції, і йдеться аж ніяк не про підміну практики, а про той небезпечний акт «естетизації політики», здійснений правими, на який ліві, за влучним спостереженням Вальтера Беньяміна, відповіли «політизацією мистецтва».

І, на відміну від сучасних «контркультурних» мистецько-політичних течій, консервативні революціонери надійно застраховані від змішування політичної прагматики з тим, що мовою Ернста Юнґера звалося «жестами романтичної непокори», на яку страждають насамперед прихильники ліберального націоналізму з властивим їм культом гіпертрофованої індивідуальності, запозиченим з епохи романтизму, та боротьбою, що розгортається в суто уявній площині – позиція, чужа революційним консерваторам з їхньою принциповою відмовою від буржуазної сентиментальності та «героїчним реалізмом» як альтернативою ідеалізму та матеріалізму [14, c. 90]. Адже, на думку Юнґера, суспільство відновлює себе у ході штучних самонападів, інкорпоруючи всі протилежності або як «прояви свободи» (індивідуально-анархістськй полюс), або, шляхом різних узгоджень й підтасовок, як «думку більшості» (демократичний полюс), й саме тому поняття «радикального», ставши економічно вигідною настановою, набуло «нестерпно бюргерського присмаку» [14, c. 75].

Нарешті, метафізичний «кодекс честі» нового людського типу зумовлює й характер політичних вимог консервативних революціонерів, першою з яких є цілковита деполітизація мас [16], що свого часу стало причиною розходження з націонал-соціалізмом та його популістськими стратегіями впливу. Наступною вимогою, яка природним чином випливає з попередньої, є встановлення авторитарного ладу, який має покласти край «пануванню неповноцінних» (назва програмної праці Едгара Юліуса Юнга 1927 р.), інакше кажучи – принципу переваги кількості над якістю, й консервативно-революційною протиотрутою до парламентаризму є не що інше, як політичний децизіонізм.

Підведімо підсумки. По-перше, під передумовами консервативної революції завжди мається на увазі лиш одна, а саме створення нового типу людини як інструменту, локусу й кінцевої мети метафізичної переоцінки усіх цінностей у планетарному масштабі. А по-друге, згідно з принципом «бий ворога його же зброєю», ігнорування законів історичного матеріалізму та іншого об’єктивізму на заваді здійсненню «істинної» революції досягається шляхом свідомого підкорення шпенґлеріанській «вищій необхідності» та ототожнення революційного консерватизму з фатумом, диктат якого, тим не менше, один в один збігається з «нашею волею»… [Див.: 12, c. 70]

Література

1. Дугин А. Г. Консервативная Революция. Краткая история идеологии третьего пути [Електронний ресурс] / А. Г. Дугин. – Режим  доступу : http://elements.lenin.ru/1konsrev.htm.
2. Дугин А. Г. Логика вечности. Возможна ли общая теория консерватизма [Электронний ресурс] / А. Г. Дугин. – Режим  доступу :  http://www.politjournal.ru/index.php?action=StoreFront&issue=223.
3. К. Р. Болтон. Циклическая парадигма Традиции / Болтон К. Р // INTERTRADITIONALE. Международный альманах Традиции и Революции. – Вып. 1. – К.: Издательство «Академпресс», 2010 г. – 456 с.
4. Кант И. Основы метафизики нравственности / И. Кант // Кант И. Соч. : В 6 т. – М. : Мысль, 1964. – Т.4. – С. 219–310.
5. Манн Т. Русская антология / Т. Манн // Избранник. Новеллы. Статьи ; [пер. с нем., составление, вступительная статья и комментарии С. Апта]. – М. : ОЛМА-ПРЕСС, 2005. – С. 511–519.
6. Михайловский А. В. К политической философии консервативной революции / А. В. Михайловский // Теоретический альманах Res cogitans. –  М. : Изд. дом «Юность», 2007. –  C. 125–149.
7. Михайловский А. В. Консервативная революция : апология господства // Концепт «Революция» в современном политическом дискурсе ; под ред. Л. Е. Бляхера, Б. В. Межуева, А. В. Павлова / А. В. Михайловский. – СПб. : Алетейя, 2008. – C. 264–283.
8. Молер А. Консервативная революция в Германии, 1918–1932 [Електронний ресурс] / А. Молер. – Режим  доступу : http://magazines.russ.ru/nz/2010/69/mo7.html.
9. Руткевич  А. М. Прусский социализм  и  консервативная революция [Електронний ресурс] / А. М. Руткевич – Режим  доступу :  http://www.politstudies.ru/universum/newbook/12_2002Rut.htm.
10. Эвола Ю. Люди и руины / Ю. Эвола // Люди и руины. Критика фашизма : взгляд справа. – М. : АСТ : АСТ МОСКВА : ХРАНИТЕЛЬ, 2007. – С. 5–268.
11.  Эвола Ю. Оседлать тигра / Ю. Эвола. – СПб. : «ВЛАДИМИР ДАЛЬ», 2005. – 512 с.
12. Юнгер Э. Воля / Э. Юнгер // Юнгер Э. Националистическая революция. Политические статьи 1923–1933 гг. – М. : «Скименъ», 2008. – С. 65–70.
13. Юнгер Э. Время судьбы / Э. Юнгер // Юнгер Э. Националистическая революция. Политические статьи 1923–1933 гг. – М. : «Скименъ», 2008. – С. 94–99.
14. Юнгер Э. Рабочий. Господство и гештальт / Э. Юнгер  // Юнгер Э. Рабочий. Господство и гештальт ; Тотальная мобилизация ; О боли. – СПб. : Наука, 2000. – С. 55–440.
15. Interview with ‘New Antaios’ [Електронний ресурс]. – Режим  доступу : http://euro-synergies.hautetfort.com/archive/2011/07/09/interview-with-new-antaios.html.
16. Jacob A. The Neo-Conservative Reich of Edgar Julius Jung [Електронний ресурс] / A. Jacob. – Режим  доступу :  http://thescorp.multics.org/19jung.html.

КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ

ЦЕНТР ГУМАНІТАРНОЇ ОСВІТИ НАН УКРАЇНИ

КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ

ЦЕНТР РЕЛІГІЄЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ І

МІЖНАРОДНИХ ДУХОВНИХ СТОСУНКІВ

ДОНЕЦЬКА ОБЛАСНА МОЛОДІЖНА АСОЦІАЦІЯ РЕЛІГІЄЗНАВЦІВ

ТВОРЧА ГРУПА «AGHLAQIN»

проводять

круглий стіл

«ТРАДИЦІЯ І ТРАДИЦІОНАЛІЗМ»

(Присвячений 125-річчю з дня народження Рене Генона)

11 листопада 2011 року, м. Донецьк, Україна

Мета круглого столу – визначити перспективи традиціоналізму як світоглядної та дослідницької орієнтації.

Коло питань, які пропонуються до обговорення:

• Традиціоналізм як світоглядна та дослідницька парадигма (Традиціоналізм – альтернатива модерну чи його породження);
• Можливість побудови суспільства на традиційних засадах та існування традиційного суспільства в сучасному світі, політичний консерватизм;
• Традиціоналізм і релігійний фундаменталізм, езотеричні пошуки в межах традиціоналізму як протилежність екуменізму;
• Використання традиційних принципів у сучасному мистецтві, традиційне мистецтво як предмет релігієзнавчих досліджень;
• «Традиційні форми» – способи існування традиції в соціумі, методологія та практика дослідження релігійних традицій.
• Рене Генон – дослідник і апологет Традиції.

Анкету учасника і тези доповідей (до 4 000 знаків) прохання надсилати за адресою floringrey@gmail.com до 12 жовтня 2011 року. Планується видання збірки доповідей і статей. Організаційний внесок для доповідачів – 15 грн, для слухачів – 20 грн.

Матеріали й анкету відправити вкладеними файлами, назва яких має бути оформлена наступним чином:

Іванов К.К. Тези доповіді.doc, Іванов К.К. Анкета.doc

Дані, які слід указати в анкеті:

П.І.П. автора, місто, адресу електронної пошти, контактний телефон, місце роботи чи навчання, посаду, назва доповіді, сфера наукових зацікавлень, необхідність у поселенні.

Робочі мови круглого столу: українська, російська, англійська.

З питань, які стосуються круглого столу, звертатися:

За електронною адресою:    floringrey@gmail.com – Руслан Халіков

За телефоном:                        +38 066 27 45 610 – Руслан Халіков