Памфіл Юркевич у філософських дискусіях доби нігілізму

Рафаель. Афінська Школа (фрагмент фрески)

Рафаель. Афінська Школа (фрагмент фрески)

Полеміка між «матеріалістами» й «ідеалістами», нехай і не у формі з’ясування того, що ж є первинним – дух або матерія, майже настільки давня, як і сама філософія. Уже Платону не здається перебільшенням висловлюватись в термінах гігантомахії з приводу статусу буття, учасники одного з таборів якої «стверджують, ніби існує тільки те, що уможливлює дотик і відчуття, і визнають тіла й буття тим самим, всіх же тих, хто говорить, ніби існує дещо безтілесне, вони обливають презирством, більше нічого не бажаючи чути» [4, 246b]. Наведений уривок із «Софіста» може вважатися на диво влучною прелюдією до «гігантомахії» випускників КДА з представниками радикальної інтелігенції, а саме Памфіла Юркевича і Ореста Новицького з Миколою Чернишевським та його однодумцями з часопису «Современник».

Офіційно початок полеміки припадає на 1860 рік, хоча обидва київські філософи критикували дедалі більше популярні вульгарно-матеріалістичні погляди й до свого вимушеного знайомства з їх переконаним апологетом Чернишевським.

Памфіл Юркевич

Памфіл Юркевич

Так, «стаття «Характер і спрямованість сучасної філософії» дозволяє перенести початок довготривалої полеміки П. Юркевича з «володарями дум» із кола «Современника» на 1859 рік» [12, c. 303], коли Юркевич ще не мав необережності опублікувати рецензію на працю «невідомого сочинителя», яким виявився Чернишевський зі своїм «Антропологічним принципом у філософії». Рецензія Юркевича під назвою «З науки про людський дух» була надрукована у 1860 році в «Трудах Киевской Духовной Академии» «й містила серйозну й, зазначимо, дуже коректну критику цього філософськи вельми неспроможного твору» [6, c. 32], виданого в IV і V номері «Современника» цього самого року.

Цікаво, що приводом до написання статті «Характер і спрямованість сучасної філософії» також стала одна із публікацій в «Современнике» з промовистою назвою «Органічний розвиток людини в зв’язку з її розумовою і моральнісною діяльністю», в якій автор формує «більш здоровий і простий погляд на відношення між духовною і тілесною діяльністю людини» [Цит. за: 12, с. 302] з огляду на новітні досягнення природничих наук. Враховуючи рівень солідарності М. Чернишевського з інтенцією автора, не викликає здивування прагнення Юркевича повторно скористатися нагодою применшити ентузіазм апостолів матеріалістичного вчення в Росії, які вже встигли охрестити семінарською сформовану в КДА школу мислення після появи праці О. Новицького «Поступовий розвиток древніх філософських вчень у зв’язку з розвитком язичницьких вірувань» [2, c. 19]. М. Чернишевський не полінувався оприлюднити й свою рецензію на неї в VI номері того ж таки журналу «Современник».

Орест Новицький

Орест Новицький

Не зайве нагадати, що Орест Маркович Новицький – «вихованець і бакалавр філософських наук КДА, увійшов до історії як перший професор філософії Університету Св. Володимира» [7, c. 58], – на той час уже десять років працював звичайним цензором у зв’язку з остаточною забороною на викладання в університетах філософії за постановою уряду Миколи І в 1850 році. І тільки в 1861 році, коли О. Новицький написав свої «Декілька слів у відповідь на рецензію твору «Поступовий розвиток стародавніх філософських вчень» і т. д.», вміщену в «Современнике», в Московському університеті було відновлено кафедру філософії, яку і був запрошений очолити без підготовки й закордонного відрядження інший талановитий випускник КДА П. Юркевич, хоча, як вже було зазначено, історія його полеміки з М. Чернишевським розпочалась дещо раніше.

Власне, лідер «демократичної преси», на перший погляд, зробив чималу послугу своєму опоненту, висунувши зручну для критики програму-мінімум матеріалістичного вчення на сторінках свого трактату «Антропологічний принцип у філософії». Так, згідно з Чернишевським, «принципом філософського погляду на людське життя з усіма його феноменами служить розроблена природничими науками ідея про єдність людського організму; спостереженнями фізіологів, зоологів і медиків відкинуто будь-яку думку про дуалізм людини. Філософія бачить в ній те, що бачать медицина, фізіологія, хімія; ці науки доводять, що ніякого дуалізму в людині не видно…» [8, c. 166] Щоправда, Чернишевський згоден, що у людини можна розрізнити два порядки явищ: «матеріальний» і «моральнісний». Та «природничі науки знову відповідають» [8, c. 168], що категорія порядку використовується нами просто для економного об’єднання під однією назвою сукупності насправді не пов’язаних поміж собою різнорідних явищ, які перебувають у різних станах інтенсивності. Що й дозволяє Чернишевському доволі урочисто поділитися із читачем сакраментальним принципом матеріалістичного монізму стосовно переходу кількості у якість на фоні віртуозного зображення вічного кругообігу хімічних комбінацій у природі.

Микола Чернишевський

Микола Чернишевський

Більше того, на його думку, «природничі науки уже розвинулись настільки, що надають багато матеріалів для точного розв’язання моральних питань» [8, c. 187]. Наприклад, вже «встановлено», що будь-який поганий або гарний вчинок зумовлений якимось іншим фактом або фактами, а те, що ми вважаємо хотінням або волею – це тільки суб’єктивне враження, яке трапляється в нашій свідомості. Тому, продовжує свій хід думок автор статті, немає добрих або злих людей, адже людина зветься доброю тоді, коли в отриманні приємності для себе вона має зробити щось приємне і для інших, а злою виявляється тоді, коли, бажаючи приємного для себе, людина змушена робити неприємність іншим. Отже, завершує це міркування Чернишевський, всі люди – егоїсти, якими безкорисливими нам би не здавалися їх вчинки. Крім того, автору поталанило з’ясувати, що «істинна натура» всякого добра, – це, безумовно, користь як стійкий принцип насолоди.

Уже самою назвою рецензії, яка звучить «З науки про людський дух», Юркевич висловив свою незгоду Чернишевському, адже в останньої, на думку популяризатора матеріалістичного вчення, просто немає власного предмета. Поставивши за мету використати роботу Чернишевського в якості приводу для розгляду, чи може ця теорія,  згідно з якою всі душевні явища зводяться до простої видозміни органічних явищ, задовольняти науковим вимогам чи пояснити те, що обіцяє пояснити, Юркевич робить такий висновок: «Статті, які ми розглянули, не лише не пояснюють психічних явищ, але самі являють собою психічне явище, цікаве у деяких відношеннях» [11, c. 220].

Памфіл Юркевич

Памфіл Юркевич

Він переконаний, що цей трактат написаний людиною, яка не тільки не обізнана з висновками критичної філософії, але й доволі невиразно уявляє завдання самого природознавства. Більше того, обстоювана автором ідея єдності, звична й приваблива для метафізика, натомість вкрай неевристична для природознавця, схильного розкладати на відношення цілісний організм з метою здійснення математичних підрахунків; і уже зовсім незбагненний для Юркевича міфологічний перехід кількості в якість, якому міг позаздрити навіть Овідій з його «Метаморфозами»: «Так само метафізичне вчення про єдність буття та фізичне вчення про єдність матерії в усьому чуттєвому світі призвело у нього до перемішання і злиття різних порядків явищ – неорганічних та органічних, органічних та духовних, і лише вчення про перетворення кількісних відмінностей на якісні, якого він не зрозумів, повернуло світові той лад і ту поступовість у розвитку явищ, одного з іншого, які ми щоденно спостерігаємо» [11, c. 219].

Не оминув увагою Юркевич і вбивчий аргумент стосовно заперечення духовного начала у людини, що, як ми пам’ятаємо, базується на тому факті, що останнього «не видно». Охоче скориставшись формулою Чернишевського «Всі люди егоїсти» для реконструкції теоретичних засновків і, відповідно, критики такої настанови, Юркевич, тим не менше, досить невисоко оцінює її в якості авторського «відкриття»: «Можливо, нам не варто було й сперечатися з автором щодо цього пункту; ми могли б лише побажати, щоб він приписав уже й людині ті безкорисливі почуття, ті вчинки, які ґрунтуються на «піднесеному почутті прихильності», що їх, як ми бачили, знайшов він у курки» [11, c. 203].

Орест Новицький "Поступовий розвиток стародавніх філософських вчень у зв'язку з розвитком язичницьких вірувань"

Орест Новицький “Поступовий розвиток стародавніх філософських вчень у зв’язку з розвитком язичницьких вірувань”

Новицький, зводячи власні рахунки з Чернишевським у статті «Декілька слів у відповідь на рецензію твору «Поступовий розвиток стародавніх філософських вчень» і т. д.», вміщену в «Современнике», в оцінці «прогресивної» індоктринації на сторінках його трактату повністю солідарний зі своїм колегою Юркевичем. Відзначивши великі успіхи М.Чернишевського в швидкому просуванні шляхом ретрогресу, і не лише тому, що матеріалізм далеко не таке новітнє явище, як це здається Чернишевському, Новицький, на відміну від Юркевича, навіть не ставить за мету вступати з ним в дискусію: «Називаю п. рецензента матеріалістом навіть і не для того, аби спростувати тут його переконання; я знаю, що матеріаліста неможливо переконати, а треба спершу перевиховати, бо матеріалізм є психічна неміч, яка не дозволяє людині бачити світ надчуттєвостей і рухатися у сфері надчуттєвих понять: матеріалізм ходить тільки з одною ногою і дивиться лише одним оком» [3].

Крім цього, у Німеччині матеріалізм принаймні має історичне виправдання як протидія гегелівському ідеалізму, чого не скажеш з приводу його поширення в Росії. Втім, безвідносно до таких обставин постійна апеляція до природничого знання з боку лідера прогресивних сил не справила жодного враження на О. Новицького: «…Кожен матеріаліст безперервно посилається тепер то на Хімію, то на Фізіологію; але посилаючись на них робить такі невдалі висновки і наслідки, які не знають і не можуть визнати ці науки і які компрометували б їх, якщо б п. матеріалісти не були суб’єктами, котрі компрометують ними лише самих себе» [3].

Chernysh. 40 k.Проте, мабуть, найбільш симптоматичною в очах обох вихідців з КДА була сама манера і стилістика письма М. Чернишевського. Те, що для нього «ідеалістична школа в філософії» – це «маячня, несумісна з нинішнім станом знань», «залишки фантастичного світоспоглядання», синонім «алхімічного або кабалістичного вчення», можна було би і не згадувати. Апологет «передової» філософії охоче підбадьорює себе такими висловами, як «ми не маємо що тут більше сказати, а говорити хочеться страшенно», «взагалі люди схильні хизуватися знайомством з такими речами, з якими, по суті, мало знайомі», «читач, без сумніву, буде правий, сказавши, що ми займаємося тепер марнослів’ям» або автокоментарями на зразок «який довільний перехід, яка відсутність логіки!» [Цит. за: 8, с. 173–178]. Цілком прийнятна практика для Чернишевського – порадити Новицькому зайнятися місіонерською діяльністю серед бурятів чи тунгузів або писати інвективу на Юркевича, відмовившись від ознайомлення з його роботою.

Йдеться про працю Чернишевського «Полемічні красоти», в якій він висловив своє роздратування з приводу схвального відгуку на рецензію Юркевича, розміщеного у часописі «Отечественные записки», а також з приводу того, що «Русский вестник» передрукував фрагменти «З науки про людський дух» Юркевича за ініціативою його редактора М.Каткова. «Вважайте наступні мої слова самохвальством або чим вам завгодно, але я відчуваю себе настільки вище мислителів школи п. Юркевича, що рішуче нецікаво мені знати їх думку про мене…» [9, c. 330], – заявив Чернишевський. Натомість сам «володар дум» вважав своїм обов’язком утвердити знак рівності між «школою п. Юркевича» і осередком «реакційного попівства», що випливає з іншої стійкої на той час тотожності, а саме матеріалізму і політичного радикалізму [10, с. 179].

Джованні Джентіле

Джованні Джентіле

Спираючись на статус провідного ідеолога радикально-демократичної періодики, він розпочав багаторічну акцію дискредитації своїх ідейних ворогів, в якій також «відзначились» Д. Писарєв, Д. Антонович, М. Салтиков-Щедрін та ін. Юркевич, звісно, якось «намагався продовжити полеміку, надрукувавши «Матеріалізм та завдання філософії», та дарма! У наукову полеміку з ним ніхто не збирався вступати. Це може видатися неймовірним, але до самої смерті жодного змістовного аргументу з боку своїх критиків він так і не почув» [5, c. 159]. «Критики» ж використали, мабуть, весь арсенал нелегітимної аргументації, яку тільки можливо уявити, й насамперед «до особистості», не гребуючи грубими образами й брехнею. На жаль, кампанія з висміювання й наклепів подіяла: Юркевич і Новицький фактично припиняють публікацію своїх робіт.

Тому, можливо, варто завершити це дослідження дещо фаталістичним, але й доволі влучним резюме Джентіле, – філософа, так само загартованого у боях з матеріалістичним світобаченням: «Потрібно залишити людям, керованим матеріальною фантазією, право на наївне висміювання філософів єдності, духу, граничних проблем і усвідомити глибинні причини провіденційного ладу життя, дивні симфонії якого вимагають великих оркестрів…» [1, c. 319]

 

ЛІТЕРАТУРА

  1. Джентиле Дж. Введение в философию / Джованни Джентиле. – СПб. : Алетейя, 2000. – 470 с.
  2. Кузьміна С. Л. Філософсько-педагогічна концепція П. Д. Юркевича / Світлана Кузьміна. – К., 2002. – 164 с.
  3. Новицький О. М. Декілька слів у відповідь на рецензію твору «Поступовий розвиток стародавніх філософських учень», вміщену  в «Современнике» // Філософська і соціологічна думка / Орест Новицький. – 1996. – № 1–2. – С. 192–208.
  4. Платон. Софист // Собр. соч. в 4-х томах / Платон. – Том 2. – М. : «Мысль», 1993.
  5. Тихолаз А. Г. Філософія в Київській духовній академії // Київ в історії філософії України / В. С. Горський, Я. М. Стратій, А. Г. Тихолаз, М. Л. Ткачук / Анатолій Тихолаз. – К. : Вид. дім «КМ Академія»,  2000. – С. 132–181.
  6. Тихолаз А. Г. Християнський платонізм Памфіла Юркевича // Спадщина Памфіла Юркевича : світовий і вітчизняний контекст / Анатолій Тихолаз. – К., 1995. –  С. 31–53.
  7. Ткачук М. Л.Київська академічна філософія ХІХ – початку ХХ ст. : методологічні проблеми дослідження / Марина Ткачук. – К. : ЗАТ «Віпол»,  2000. – 248 с.
  8. Чернышевский Н. Г. Антропологический принцип в философии // Сочинения : В 2-х т / Николай Чернышевский. – М., 1987. – С. 146–229.
  9. Чернышевский Н. Г. Полемические красоты. Коллекция вторая  // Сочинения: В 2-х т / Николай Чернышевский. – М., 1987. – С. 313–331.
  10. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні / Дмитро    Чижевський. – К., 1992. – 229 с.
  11. Юркевич П. З науки про людський дух // Вибране / Памфіл Юреквич. – К. : «Абрис», 1993. – С. 115–221.
  12. Юркевич П. Д. Характер і спрямованість сучасної німецької філософії // З рукописної спадщини / Памфіл Юркевич. – К. : Вид. дім «КМ Академія», 1999. – 332 с.

Leave a Reply