Роль Української держави в сучасних геополітичних процесах

В сучасному світі, людині стає все важче пристосовуватися до шаленого темпу життя і стрімко змінюючи одне одного подій та явищ. Темп сучасного життя знаходить своє відображення не тільки в локальних ситуаціях на прикладі однієї людини, але й в масштабах країн і континентів.

Стабільний на перший погляд геополітичний стан речей з плином досить короткого проміжку часу почав стрімко змінюватися. За порівняно короткий строк, 10-15 років,  в світі сформувалося декілька потужних центрі впливу, кожен з яких здатен повністю змінити геополітичну мапу світу. Ще 15 років тому, існувала біполярна усталена система умовного поділу світу. В залежності від політичних та економічних особливостей майже всі країни світу були втягнуті в змагання двох промислових гігантів, найбільших країн світу Радянським Союзом та Сполученими Штатами Америки. Втягнуті в велику гонку озброєнь, обидві країни витрачали величезні ресурси не тільки на модернізацію власних армій, а і на фінансування армій та урядів своїх сателітів, що в більшості випадків не приносило кредиторам ніяких дивідендів.

З розпадом Радянського Союзу на деякий, дуже короткий час, буквально перші 2-3 роки, коли доля пост радянського простору ще не була остаточно вирішена, в світі укріпилася гегемонія капіталу, який плив з США. Слабка Росія не могла впливати на своїх вчорашніх союзників, які повністю тішилися тим що моли змогу перестрибнути від однієї кормушки до іншої, керуючись виключно інтересами своїх правлячих кіл.  Не великі  збройні конфлікти почали зароджуватися в колишніх зонах впливу СРСР. Майже десятирічна війна на Балканах була доказом міцності і головне спроможності нового світового гегемона перекроїти світову мапу так, як будуть вимагати цього його зовнішньо політичні інтереси.

На даний момент, в світі сформувалася квадрі полярна система центрів впливу, до який окрім США і Росії, яка оговталася від шокових для її економіки 90-х, з’явилися 2 нових потужних центри, які почали об’єднувати навколо себе тільки країни сателіти, але й величезні промислово фінансові ресурси: це Об’єднана Європа в обличчі Європейського Союзу, та Китай.

Останній, разом з Росією, яка останнім часом намагається як найшвидше повернути собі лари світової держави, а разом з ними і зони впливу, які мав Радянський Союз, ратифікували 15 червня 2001 року угоду про співпрацю у галузях економіки, культури, військовій сфері та ін., так звану Шанхайську організацію співробітництва. Наразі до організації залучені 12 держав, 6 з статусом держав членів.

Незважаючи на намір створити регіональну організацію для вирішення внутрішніх проблем, між країнами ратифікувавши ми договір та країнами членами НАТО назріває очевидна і передбачувана конкуренція і конфронтація.  З 12 країн залучених до співробітництва 4 країни офіційно мають ядерну зброю (Російська Федерація, Китай, Індія, Пакистан). За останніми даними в об’єднаних військових навчаннях «Мирна місія 2009» Китай та Росія використали 3 тисячі військовослужбовців, 300 одиниць бронетехніки та 40 літаків.

Незважаючи на досить довгий, а саме 8 років, час існування організації, вона не добилася жодних більш менш видимих результатів. Але судячи з складу учасників і оцінки їх військових і промислових потенціалів, можна зробити висновок, що коли прийде момент використати свою міць і показати силу, наслідки таких дій можуть бути абсолютно непередбачувані, і можуть повністю змінити усталену на даний час геополітичну картину світу.

У той же час, втрачаючи вплив в Азії, США почали втрачати впливі і на своїх старих союзників, країни «старої Європи». Виникаючи як економічний союз «Вугля і сталі» з часом Європейський Союз виріс до рівня потужного гравця на сучасній мапі світу. Після ратифікації Лісабонської угоди 1 грудня 2009 року, Європейський Союз став правовим суб’єктом. Незважаючи на повністю економічно-культурну направленість об’єднання, останнім часом виникають ідеї про створення об’єднаної європейської системи оборони, і сил швидкого реагування.

Являючись членами об’єднання, більшість країн являється також і членами НАТО, а отже підпадають в зону впливу США. Важко прогнозувати політику США по відношенню переростання Європейського Союзу з економічного в військово-економічного гравця, і фактично в суб’єкт, який маючи потужний потенціал може скласти конкуренцію Американському капіталу в Європі і згодом повністю витіснити його, а отже і нести загрозу національній і зовнішнім інтересам Сполучених Штатів.

Через своє географічне положення та економічно-промисловий  потенціал Україна, природно, вигідний член будь яких міжнародних економічно-військових блоків і організацій. Також стає зрозуміло, що невдалі намагання нашої держави потрапити в зону впливу Євросоюзу та НАТО замовленні не так не відповідністю стандартів чи іншими критеріями, як необхідністю змусити керівництво країни піти на більші поступки, заради омріяного членства. Ця позиція є помилковою і безперспективною. Маючи потужний потенціал, Україна повністю здатна, будучи фактично оточеною з усіх боків організаціями та союзами що ростуть як гриби після дощу, вести свою пан Українську зовнішню політику нейтралітету, яка б базувалася на міцній владі і боєздатній армії.

Через нестабільність та швидкість з якою розвиваються сучасні військово-політичні об’єднання в світі, стає очевидним що в найближчій час світ може чекати важке випробування, коли інтереси двох або декількох об’єднань матимуть спільну точку перетину, і важливо в такій ситуації не вв’язувати державу в світові перипетії, сповідуючи політику послідовного нейтралітету. Усе свідчить про те, що в найближчі роки, при кваліфікованій і патріотичній владі, Україна має можливість стати лідером регіонального масштабу, проводячи свою, вигідну зовнішню та мудру внутрішню політику.

Повертаючись до минулого, ми знаходимо відповіді на сучасні питання які турбують Україну в працях Міхновського, Донцова та інших корифеїв традиціоналістичної думки. Стає зрозуміло, що тільки притримуючись традиційних для держави методів ведення політики, інструментів влади, культури, соціального життя, тощо, можна досягти успіхів, і зберегти свою самобутність, в тяжких сучасних геополітичний умовах, протистоячи не тільки зовнішнім, але й потужним внутрішнім ворогам.

Роман Міхєєнко

Comments are closed.