Традиціоналізм. Традиції Сходу. Академічна наука

3826 лютого 2013 року в Інституті філософії ім. Г. С. Сковороди пройшло ХХІІ засідання Українського Традиціоналістичного Клубу, яке ознаменувало нову віху в історії його розвитку як перший спільний захід з академічною організацією, а саме Семінаром дослідників східних філософій, що, відповідно, провів свою LXIV зустріч, підтриману Асоціацією дослідників езотеризму й містицизму (АИЭМ). Поштовхом до співпраці став засвідчений з обох боків живий інтерес до авторів традиціоналістичного спрямування, відомих своїм орієнталізмом, насамперед у формі глибокої пошани до східної метафізики та езотерики й конкретних релігійних вчень й традицій Сходу.

Фото1904

Однак тема засідання – «Традиціоналізм. Традиції Сходу. Академічна наука» – містила й елемент саморефлексії, покликаний відображати стан розробки теми в нинішніх академічних закладах. Незважаючи на те, що всі члени УТК так чи інакше пов’язані з академічними установами (як випускники, аспіранти, викладачі) і мали змогу переконатися в незадовільності сучасних традиціоналістичних студій на власному досвіді, в даному випадку вони виступали як представники метаполітичної організації, які отримали підтвердження невипадковості замовчування інтегрального традиціоналізму з уст академічних та незалежних дослідників теми. Таким чином, цей захід був водночас способом озвучити задачу й зробити перші кроки на шляху до її вирішення.

51

Саме оцінкою ступеня популярності та глибини дослідження традиціоналістичної проблематики українськими науковцями відкрив засідання координатор Семінару дослідників східних філософій Юрій Завгородній, співмодератором якого з боку УТК був Андрій Волошин.

Фото1902

Проаналізувавши збірник матеріалів круглого столу «Традиція й традиціоналізм», присвячений 125-річчю з дня народження Рене Генона й організований, зокрема, кафедрою філософії Донецького національного технічного університету в листопаді 2011 року, Юрій Завгородній прийшов до висновку про те, що більшість дослідників спирається на винятково російські переклади праць класиків традиціоналізму (восени 2012 року там само було проведено круглий стіл «Феноменологія релігії і традиціоналізм Мірчі Еліаде»; в обох заходах брали активну участь представники УТК).

39

Вступне слово продовжив голова УТК Андрій Волошин, зауваживши у відповідь на тезу пана Юрія, що діячі Клубу якраз значною мірою орієнтуються на іноземні видання праць традиціоналістичних авторів, як в англійському перекладі, так і в оригіналі (насамперед ідеться про французькі та німецькі тексти, хоча подекуди доводиться перекладати й з інших мов, рівень володіння якими значно нижчий: наприклад, з італійської або румунської). Цей полілінгвізм пов’язаний не тільки з дефіцитом російськомовних, не кажучи про україномовні, перекладів, а й з широким міжнародним співробітництвом УТК зі спорідненими течіями та організаціями, представники яких багатократно бували в Україні та виступали на засіданнях у Клубі. Андрій Волошин навів приклад видавничого дому «Арктос» (Arktos), англійськими перекладами якого користуються дослідники традиціоналізму з усього світу. Крім того, він звернув увагу на культову книжку Марка Седжвіка “Проти модерного світу. Традиціоналізм і таємна історія двадцятого століття” (2004), що містить авторську версію розвитку традиціоналістичного руху від його зародження до наших днів в ідейно-історичній перспективі.

Фото1907

Далі Андрій Волошин відкрив «лекційну» частину засідання, представлену виступами шести доповідачів. Першим слово було надане Святославу Вишинському з доповіддю на тему «Окцидентальний шлях західної метафізики», в якій було розглянуто метафізичні засновки традиціоналізму та модерну і, відповідно, Сходу та Заходу. Окресливши шлях західної метафізики як «окцидентальний», тобто деконструктивний, нігілістичний, руйнівний, як в теоретичній площині, так і повсякденному житті західної людини, він протиставив його традиційному світосприйняттю, спрямованому на пізнання повноти буття, що також проявилося на ранніх етапах розвитку західноєвропейської філософії як «любові до мудрості».

14

Однак вже в Новий час західна метафізика повернулася до ідеалу гнозису, заснованого на суб’єктоцентричній моделі людини як Ніщо, яке шукає радикально Інше і волюнтарно перетворює світ у своєму пошуку трансцендентних смислів, що не може не вступати в суперечність з традиційною моделлю людини як цілковито іманентної буттю.

53

Наступною було заслухано доповідь Олени Семеняки ««Схід та Захід» в консервативно-революційній перспективі: метафізичний та геополітичний виміри». Розпочавши з викладу основних відомостей про консервативну революцію, яку їй пощастило вивчати в академічному контексті, вона розкрила зв’язок метаполітичних цілей цього руху з основними настановами інтегрального традиціоналізму: як глобальне повстання проти сучасного світу, який досяг своєї кульмінації в епоху Просвітництва й основи якого було закладено разом із ренесансним антропоцентризмом, консервативна революція повністю реанімує надіндивідуальні цінності традиційного світу.

55

Однак, активно інкорпоруючи модерні елементи в свою теорію та практику, вона не випадково заслужила славу саме Третього Шляху, в тому числі між Заходом і Сходом. Єдиним консервативно-революційним автором, який системно дослідив взаємозв’язок Заходу й Сходу саме в метафізичній площині, був Юліус Евола, що розкритикував здійснене Ернстом Юнґером в праці «Гордіїв вузол» протиставлення на користь першого як наслідок суто культурно-історичного та геополітичного аналізу, не здатного прослідкувати єдність вищих принципів західного та східного традиціоналізму, який сформулював ці принципи найбільш виразно та безкомпромісно. На завершення Олена Семеняка зауважила, що, як розбірливий учень Рене Генона, Юліус Евола водночас відкидав його радикальний антимодернізм, обстоюючи метафізичну цінність наукового пізнання й вільного утвердження людського Я та захищаючи дуалістичну метафізику як в перспективі ініціатичного становлення (владарювання й індивідуація), так і в аспекті консервативно-революційного повстання проти сучасного світу («Рене Генон плюс танкові дивізії»).

56

Логічним продовженням стала доповідь Едуарда Юрченка «Інтегральний традиціоналізм між східними впливами та автентичним сакральним Європи», в якій він докладніше зупинився на відмінності еволіанської та генонівської версії традиціоналізму. Як відомо, орієнталізм Рене Генона скінчився прийняттям ісламу в одному із суфійських орденів, тоді як Юліус Евола завжди намагався реанімувати саме автохтонно європейську традиційність, насамперед «римського типу».

15

В цьому контексті Едуард Юрченко вказав на необхідність переосмислення, на його думку, занадто полемічно загостреної критики християнства, здійсненої Юліусом Еволою як переконаним захисником язичницької єдності мирської й сакральної влади в особі короля-воїна.

57

Четвертим виступив Андрій Волошин з оригінальною та маловивченою темою доповіді «Китайський вплив на творчість Езри Паунда». Припустивши, що цікавість до Китаю відомого американського поета, який також уславився своїми «фашистськими» симпатіями, в багатьох викличе здивування, він запевнив у тому, що культурний обмін Езри Паунда з Китаєм, свого часу порівнюваний ним з «новою Грецією» для Європи, ще займе належне місце в паундівських студіях, оскільки в протилежному випадку знання творчості цього автора буде неповним.

17

Цікаво, що Езра Паунд палко захоплювався саме конфуціанством, і тільки з 50-х років відкрив для себе даосизм й буддизм, тоді як перший з двох китайців, історію дружби яких з письменником на базі їх кореспонденції розкрив Андрій Волошин, був Фар-сан Сунг, що навпаки прагнув вийти за межі конфуціанства, запровадивши в Китаї американську економічну модель, і в цьому сенсі був переконаним вестерналістом. Політична ідентичність другого китайця, Девіда Венга, з яким Езра Паунд також обговорював перш за все літературні питання, настільки ж несподівана: прихильник праворадикальних поглядів, який пропонував об’єднати Європу під владою Німеччини або Італії, з часом він сильно пом’якшив свої переконання, можливо, відчуваючи загрозу політичних переслідувань, однак завжди користувався підтримкою американського поета, аж до своєї загадкової смерті у 1977 році.

16

Наступним слово взяв найколоритніший з усіх присутніх доповідач – буддійський монах ордену Ніппондзан Мьоходзі Сергій Філоненко з темою «Скифы. К истокам изначальной духовности в поисках новой идентификации и перспективы развития человеческой цивилизации», що розпочав свій виступ співом мантри. Тематично доповідь вирізнялася з загального контексту, хоча пошук натхнення й ціннісних орієнтирів у скіфській архаїці перегукується з притаманним інтегральним традиціоналістам інтересом до премодерних соціальних форм.

21

Найвидатніших скіфських царів Сергій Філоненко фактично ототожнив з бодхісаттвами, відзначивши, що в межах цієї кочової культури з’явилися високі ідеали благородства, самопожертви, справедливого соціального ладу та гармонійного співіснування з природою, чому варто повчитися сучасному українському суспільству.

22

Читання доповідей завершилося виступом Юрія Завгороднього на тему «Інтерес до традиціоналізму у пострадянській Україні. Традиціоналізм й академічна наука: чи можливий діалог?», в якому він продовжив висловлені на початку засідання міркування. Ще раз відзначивши непопулярність традиціоналістичної проблематики в сучасних академічних установах, він висловив сподівання на те, що започаткована цим семінаром ініціатива в напрямку цілеспрямованого вивчення традиціоналізму виправить ситуацію на краще, хоча і застеріг проти такого небажаного сценарію розвитку традиціоналістичних студій, як неминуча профанація з огляду на появу нового «модного» дослідницького напряму в академічних стінах.

58

Далі відбулось обговорення заслуханих доповідей у форматі невеликих реплік й запитань з боку аудиторії.  Звучали як загальні роздуми з приводу інтегрального традиціоналізму, так і конкретні пропозиції та побажання щодо можливих тем для подальшого вивчення.

46

Ольга Козловська підкреслила важливість адекватного підходу до предмету традиціоналізму, який не піддається дослідженню “ззовні” і зауважила, що боги відкриваються нам тією мірою, якою ми відкриваємось до них.

24

Олександр Маслак розвинув думку про можливості знаходження точок перетину між академічною наукою й традиціоналстичними студіями та роль творчості діячів “Ераносу” у знаходженні цих точок, і, відповідно, висловився на користь включення таких авторів, як Гершом Шолем й Анрі Корбен якщо не до школи інтегрального традиціоналізму, то принаймні до складу цих студій.

29

Олексій Курінний наголосив на штучності геополітичної альтернативи між Східною та Західною Україною.

36

На його думку, Україна має посилити свої зв’язки з країнами південного ареалу (Грузією, Болгарією, Румунією).

35

Виступ Сергія Філоненка навіть спровокував короткий диспут через те, що дехто з гостей не погоджувався з тезою про високі духовні ідеали скіфів з огляду на кочовий характер їхньої культури, представники якої жили грабуванням осілих племен-землеробів.

59

Також було надано слово головному редактору білоруського альманаху «Сівер» Аляксєю Дзєрманту, який приїхав в Київ разом із колегами саме з метою презентації цього нового видання за підтримки українських друзів й однодумців з УТК.

61

Докладніше з концепцією альманаху, заснованого на центральній традиціоналістичній ідеї Сакральної Півночі, можна ознайомитися за цим посиланням uktk.org/presentation-of-siver-itself/

30

На завершення координатор семінару Юрій Завгородній подякував УТК й всім присутнім за продуктивну співпрацю, виразивши впевненість в її настільки ж продуктивному продовженні.

27

Андрій Волошин також відзначив цілковитий успіх заходу, зокрема з огляду на високу відвідуваність та активність слухачів, приєднавшись до побажань подальшої співпраці і подякувавши Юрію Завгородньому й Олені Семеняці за гарну організацію.

63

Після інформаційної частини Олена Семеняка поділилася своїми враженнями з приводу засідання, ще раз нагадавши про взаємозв’язок суспільно-політичного контексту та метафізичних ідей інтегрального традиціоналізму, класики якого робили цілком закономірний перехід від міфопоетичних сказань про Калі-югу до аналізу кризових тенденцій модерної епохи в усіх суспільних царинах, що вказує на кон’юнктурні витоки замовчування проблематики традиціоналізму в сучасних наукових інституціях.

Фото1948

Крім того, вона слушно зауважила, що автори традиціоналістичного спрямування ніколи не були чистими «інтелектуалами» та «академіками», завжди виступаючи носіями саме метафізичного та ініціатичного знання як послідовники езотеричних й релігійних вчень, так само як консервативні революціонери ніколи не були «професорами» та «кабінетними вченими», вдало поєднуючи свій літературний талант або наукову діяльність з воєнними обов’язками й політичним активізмом. Закликом до інтеграції абстрактно-наукових або культурних інтересів й реального життя під знаком Великого Норду і великою подякою Юрію Завгородньому та Семінару дослідників східних філософій від імені УТК й завершилося це насичене інтелектуальними подіями засідання.

Фото1950 Фото1951

Після неформального спілкування за чаєм з печивом учасники та гості семінару зібралися для пам’ятного фото на фоні класика української філософії Григорія Сковороди.

40 41

Leave a Reply